• концентрація та використання ризикового капіталу. З метою розвитку технопаркових структур у перші роки їх існування на цих територіях державою створюється пільговий режим (преференційний). У країнах світу поширені такі преференції для інноваційних структур: • нові фірми, що виникають у складі технопарку, звільняються від сплати реєстраційного податку; • фірми, що функціонують у складі технопарку, звільняються від сплати податку на прибуток у перші два-три роки діяльності, а в наступні сплачують його за зменшеними на 50 % ставками; • кошти, що спрямовуються фірмами на розвиток технопарку, виключаються з оподаткованого прибутку; • фірми, що входять до складу технопарку, звільняються від сплати земельного податку та податку на майно. Як правило, фірми, що діють у межах технопарку, є самостійними юридичними особами. Технопарки показали сою ефективність щодо скорочення циклу наука — виробництво — споживання. В умовах науково-техніч¬ного парку потрібно 3—5 років на створення і просування на ринок нового продукту і ще близько 2—3 років, щоб повернути кош¬ти, витрачені на його розробку. Територіальна близькість різнохарактерних за своїм профілем закладів (університети, приватні промислові підприємства, державні заклади), що входять до парку, позитивно впливає на діяльність кожного з них, сприяючи зближенню науки і виробництва, підвищуючи ефективність інвестицій. Фірми, які входять до складу технопарків, виділяють кош¬ти на оснащення навчальних закладів, залучають до роботи у своїх лабораторіях студентів та випускників університетів (рис. 10.1). Рис. 10.1. Технопарки — самостійна господарська форма, що перетворює ресурси на вихідні інноваційні послуги Основні переваги науково-технічних парків: • інтеграція різних стадій інноваційного процесу; • промисловість дістає швидкий доступ до нових розробок; • скорочуються терміни впровадження та поширення нововведень (новинок); • спрощується спосіб взаємодії між навчальними, науковими та промисловими розробниками науково-технічного прогресу; • створюються умови та можливості для створення нових видів бізнесу, виробництва, відкриттів; • виробництво отримує доступ до консультантів, лабораторій; • студенти мають змогу здобувати не лише теоретичні, а й практичні знання. Для управління технопарком створюється спеціальний орган управління, до функцій якого входять: • визначення функціональної структури технопарку; • приймання нових фірм у технопарк; • розміщення фірм у наявних приміщеннях та надання їм земельних ділянок під нову забудову на території технопарку; • здійснення контролю за відповідністю діяльності певних фірм завданням функціонування технопарку в цілому та виведення фірми за межі технопарку в разі її невідповідності профілю технопарку; • створення венчурних фірм і венчурних фондів у межах технопарку. Діяльність технопарків фінансується за рахунок коштів фірм, що функціонують у складі технопарку, державних та регіональних субсидій, банківських кредитів, доходів від власних підприємств, університетів, надходжень від реалізації науково-технічної продукції державним установам і приватним фірмам, плати студентів за навчання, спонсорської допомоги та ін. Особливу роль в економічному механізмі технопарку відіграє ризиковий капітал. Ці кошти використовуються для фінансування дрібного наукоємного бізнесу — проектів, які характеризуються невизначеністю щодо комерційного успіху. За умовами Національного наукового фонду мала фірма або винахідник-одинак можуть одержати на строк до шести місяців субсидію до 35 тис. дол. для оцінки доцільності нової ідеї. Якщо результат позитивний, то додатково отримають субсидію в розмірі 200 тис. дол. на строк до двох років. Рішення про видачу субсидії приймає комісія експертів Національного наукового фонду. Керівництво технопарком з боку держави і місцевих органів влади здійснюється на підставі прийнятих законодавчих актів, програм фінансування та розвитку, прямої участі. Уряд розробляє великомасштабні програми підтримки технопарків, сприяє кооперації науки і виробництва. На рис. 10.2. показана базова схема засновників технопарку. Рис. 10.2. Базова схема засновників технопарку Прикладом технопарку, як одного з перших і найуспішніших, є Стенфордський (США), на базі якого згодом виник технополіс «Силікон велі» («Силіконова долина»), який став взірцем для наслідування. Становлення Стенфордського технопарку було тривалим і пройшло такі основні етапи [81]: 1 етап. Промисловець Л. Стенфорд заснував у 1885 р. університет з метою розвитку підприємницької діяльності. В університеті навчалась ділова еліта. 2 етап. Фізик С. Елвіл заснував приватне підприємство біля університету (Федеральна телеграфна компанія 1909 р.). Викладачі купували акції цього підприємства. 3 етап. Випускник університету Г. Гувер, який став потім його президентом, заснував інститут Гувера з питань війни і миру. Інститут отримав матеріальну і політичну підтримку з боку урядових організацій і підприємств. 4 етап. Зародження промислового парку біля Стенфордського університету (1936—1940 рр.). Створення промислових підприємств з виробництва телефонних апаратів, радіотехнічних виробів — «Хьюлетт Паккард». Університет надавав у розпорядження підприємствам приміщення, устаткування для розробки електроламп на замовлення промислових фірм. 5 етап. Створення в 1946 р. «Стенфордського парку високотех¬нічної промисловості», відкриття при університеті дослідного інституту, який одержав великі військові замовлення на дослі- дження в галузі електроніки. 6 етап. Відбувається посилення кооперативних зв’язків Стенфордського наукового центру і промислового сектору. Зростає кількість наукових організацій і промислових підприємств. 7 етап. Формується технополіс «Силіконова долина» (70—80-ті роки). Виникають нові науково-технічні центри і промислові парки, наукові центри, консультативні фірми, конструкторські бюро, лабораторії, у яких працюють тисячі вчених, конструкторів, інженерів. У районі «Силікон велі» функціонують 3 тис. венчурних фірм, загальна чисельність працюючих у них становить 200 тис. чол .
Вы читаете Інноваційний менеджмент
