технополіси створені більше як у половині штатів. Інтенсивного розвитку технополіси набули в Японії, де розро-блена спеціальна програма «Технополіс» (рис. 10.4) [125]. Програма «Технополіс» складається з таких основних елементів: 1) загальнонаціональних програм зі створення наукоємних га-лузей, принципово нових технологій; 2) програм заохочення малого дослідницького підприємницт-ва, розвитку дрібних венчурних фірм; 3) національного плану регіонального розвитку; 4) створення загальнояпонської системи інформаційної мережі (СІМ); 5) створення міжнародних союзів у сфері науково-технічної діяльності. Рис. 10.4. Японські науково-технічні програми, що реалізуються паралельно в програмі «Технополіс» Основу програми складає план побудови 19 технополісів, об’єднаних у систему традиційним «промисловим коридором» Токіо — Нагая — Осака — Кобе швидкісним транспортом (залі-зницею) у сукупності з єдиною інформаційною мережею, яка за-безпечує вільний доступ не тільки господарським, адміністратив-ним і навчальним структурам, а й усім індивідам до всього інтегрованого банку даних — «Джепен тек». Усі технополіси мають відповідати певним вимогам: бути розташованими не далі як за 30 хвилин їзди від своїх «родинних міст» і в межах одного дня їзди від Токіо, Нагої чи Осаки. Розміри технополіса не повинні перевищувати 500 квадратних миль. Ці нові міста мають збалансований набір сучасних науково-до¬слідних інститутів та зручних для життя районів з культурними і рекреаційними можливостями. На відміну від більшості японських міст технополіси розташовуються в мальовничих районах, гармонізуючись з ними. Іншою важливою складовою програми технополіса є розвиток венчурного (ризикового) капіталу. Цей напрям японської страте-гії розвитку майже повністю було запозичено у США. Детально венчурні фірми як вид організаційної форми будуть розглянуті у відповідному параграфі. Наразі слід звернути увагу тільки на де-які особливості венчурного бізнесу в Японії. Однією з загальновизнаних рис японців є бажання працювати в колективі та уникати ризику. Це стало перепоною розвитку під-приємництва і венчурного капіталу. Проте інтереси прискорення НТП у країні викликали необхідность зламати цей стереотип. Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП), яке здійснює організаційні, правові та фінансові функції у сфері при-кладної науки, вирішує питання стимулювання та впровадження новітніх науково-технічних розробок у промислове виробництво, починаючи з 70-х років, оголосило про початок програми «Субсидіювання ризикового бізнесу», яка складалась із чотирьох частин: 1) нової програми Банку фінансування малого бізнесу, якою передбачались позички на строк до 15 років з розрахунку 8,1 % річних на суму до 1,5 млн дол.; 2) субсидій на проведення спільних НДР; 3) субсидій регіональним дослідним станціям на закупівлю базових комп’ютерів; 4) МЗТП підготувало законопроекти, націлені на підтримку малого бізнесу у сфері нових технологій, суть яких зводилась до створення пільгових умов та певних резервних фондів. Для інвестування ризикового бізнесу Японія залучає і іноземні інвестиції. На рис. 10.5 показана схема програми МЗТП у сфері ризикового капіталу [125]. Рис. 10.5. Програма МЗТП у сфері ризикового капіталу Слід зважити ще на одну важливу особливість роботи МЗТП. Справа в тому, що в країнах з ринковою економікою стежити за світовою науково-технічною думкою, уловлювати тенденції в га-лузі новітніх технологій, передбачати як близькі, так і далекі «прориви» в інноваційному процесі — це в першу чергу справа самої фірми. Великі корпорації справляються з подібними за-вданнями. Проте малі і середні підприємства зробити це не в змозі. Тому держава намагається складати для них своєрідний путівник у науково-технічному просторі, полегшувати вибір пра-вильного інноваційного курсу. З цією метою організуються великомасштабні роботи з науко-во-технічного прогнозування, яке останнім часом ґрунтується на використанні дельфійського методу . Широкої популярності набули японські прогнози, які розробляються під керівництвом управління з питань науки і техніки, що входить до складу МЗТП. Особливостями цих розробок є: • прогнози виходять регулярно, кожні 5 років, починаючи з 1971 р.; • орієнтуються на практичні цілі приватного сектору вироб-ництва; • теми і питання формуються й обговорюються на національ-ному рівні, або: — теми і питання готуються в одній країні (Японії), а їх екс-пертний аналіз виконується в іншій, наприклад у Німеччині або Франції; — теми і питання готуються спільно спеціалістами різних країн, а потім незалежно обговорюються в кожній з них (японсь-ко-німецький прогноз, результати якого були опубліковані на-прикінці 1995 р.). У японському прогнозі особлива увага приділяється еколо-гічній тематиці, питанням ресурсозбереження, альтернативним джерелом енергії (відповідно створені програми «Сонячне сяйво» і «Місячне світло»); дослідженням Світового океану, сейсмології, морському промислу, розробці й упровадженню промислових роботів, операційних комп’ютерів, комп’ютерних систем зв’язку і банківських операцій, відеоінформаційних си-стем і багато іншого. Така форма діяльності МЗТП дає змогу приватному сектору уникнути дублювання зусиль і заощадити значні кошти, мати доступ до патентної та ліцензійної бази; одержати вченим не-державних компаній можливість неформального спілкування та ін. Якщо технополіс «Силіконова долина» (США) виріс на війсь-кових замовленнях і тепер переживає певні труднощі з ураху-ванням конверсії (цьому сприяв розпад СРСР як ворожої капіталу системи), то японські технополіси розвиваються за рахунок державних вкладень у програми для цивільної науки і виробництва, щоб збільшити і закріпити відрив від США в ко-мерційних галузях. Японці розглядають створення технополісів як початок радикальної технологічної революції. Ініціатори програми «Технополіс» уважають, що після її реалізації буде нова Японія — експортер високих технологій, країна інтелек-туалізованого господарства, лідер науково-технічного прогресу. Творчість японці вибирають виробничим гаслом та ідеєю, що надихає. Строки реалізації програми «Технополіс» — 10—15 років, за-початкована вона в 1984—1985 рр. 10.4. Регіональні науково-промислові комплекси Ця форма взаємодії науки і виробництва набула найбільшого розвитку в США, де створено десятки таких науково-промисло-вих комплексів. Вони охоплюють промислові та науково-дослідні парки, окремі наукові центри, корпорації, підприємства ризикового бізнесу, які зв’язані між собою не тільки спільною науково-дослідною розробкою, випробуванням і виробництвом інноваційної продукції, а й територіально (регіонально). Це сприяє розвитку економіки певних географічних районів країни, зростанню зайнятості населення, підвищенню його кваліфікації, ефективності інвестицій. Прикладом може бути науково-промисловий комплекс штата Массачусетс, де розміщено 780 промислових, 100 університетських, 20 державних лабораторій, які щорічно вико¬нують досліджень і розробок на суму, що перевищує 1 млрд дол. [30, 56, 78]. Багато наукових відкриттів, які зроблені в Гарвардському, Массачусетському та інших наукових центрах, технопарках, знаходять швидке використання та упровадження у виробництво. Створені в науково-промислових комплексах інновації сприяють
Вы читаете Інноваційний менеджмент
