переміщенню ресурсів у сферу більш високої продуктивності та прибутку, розвитку наукоємних галузей виробництва. Саме в наукоємних галузях зосереджений високодохідний (венчурний) капітал. Тільки у сфері біотехнології кількість наукоємних компаній зросла з 200 у 1975 р. майже до 1200 у 1996 р., тобто в 6 разів. Наукоємні компанії випереджують всі інші і за зростанням обся-гів виробництва: за період з 1980 по 1995 р. темпи зростання ви-робництва становили тут більше 6 % порівняно з 2,4 % в інших галузях обробної промисловості. США випереджають інші країни за масштабами експорту нау-коємної продукції. Так, частка наукоємних галузей у загальному обсязі продукції обробної промисловості становила в 1996 р. 16 %. Аналогічний показник у Японії дорівнював 14 %, у Німеччині — 9 %. Лідирують США і у світовому виробництві з основних наукоємних галузей. Наприклад, у світовому авіакосмічному виробництві на частку США припадає 55 % обсягу продажу (Японії — 2 %, Німеччини — 3 %, Китаю — 12 %), у виробництві медикаментів і біопрепаратів — 30 % (Японії — 19 %, Німеччини — 9 %, Китаю — 2 %); у виробництві комп’ютерного обладнання — 34 % (Японії — 27 %, Німеччини — 4 %, Китаю — 1 %). Лише у виробництві обладнання засобів зв’язку Японія на один відсоток випереджує США — відповідні показники 26 і 25 % . США лідирують у створенні лазерної технології і в точному спеціальному приладобудівництві, у виготовленні систем автоматизованого проектування й управління виробництвом продукції та у багато іншому. Сенс створення регіональних науково-промислових комплексів полягає в тому, щоб постійно забезпечувати країні лі-дируючі позиції у світі з точки зору інновацій, зробити США своєрідним науково-дослідним полігоном і дослідним (старто-вим) виробником, використовуючи при цьому головну перева-гу — науковий потенціал, аналогів якому немає поки що у світі. У країнах ЄЕС спостерігається досить значна концентрація НДДКР у територіальному (регіональному) плані. Практично в усіх великих європейських державах існують регіони, на які при-падає близько 20 % обсягів досліджень і розробок. Наприклад, у Німеччині таким регіонами є Мюнхен, Штуттгарт, Рейнсько-Рурській регіон; у Франції — райони Париж-Іль-де Франс і Гре-нобль; в Англії — Південно-Східна Англія; у Нідерландах — ра-йон між Амстердамом і Роттердамом; в Італії — Міланський і Туринський регіони . 10.5. Інноваційні центри — інкубатори У світовій практиці існує безліч варіантів організаційних форм взаємодії науки і виробництва. Таке стикування відбуваєть-ся на базі: • дослідних лабораторій; • виставково-торговельних комплексів, банків, бірж, тощо; • великих корпорацій. Звідси різноманітність назв: «наукові центри», «бізнес-іннова-ційні центри», інкубатори. В основу їх формування покладено принцип спільного вико-ристання інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів. Інкубатор — це складний багатофункціональний комплекс, що забезпечує сприятливі умови для ефективної діяльності ново-утворених малих інноваційних фірм, які реалізують цікаві науко-ві ідеї. Таким фірмам у центрах-інкубаторах надаються численні інноваційні послуги, до яких, зокрема, належать: • оренда приміщень; • прокат наукового і технологічного устаткування на певний період; • консультації з економічних та юридичних питань; • фінансові послуги; • експертиза інноваційних проектів (науково-технічна, еколо-гічна, комерційна); • інформаційне та рекламне забезпечення. Практика свідчить, що в конкурентному середовищі значно більше інноваційних малих підприємств виживають у межах ін-кубаторів, ніж поза ними. Діяльність інкубаторів досить ефективна. Їх розвиток не по-требує бюджетних асигнувань (можливо за винятком мінімаль-них коштів у вигляді стартового капіталу). Інкубатор, як правило, забезпечує себе на засадах самофінансування. Він зацікавлений у тому, щоб малі інноваційні структури якомога швидше ставали рентабельними: інкубатору гарантується значна частка в їхніх майбутніх прибутках. Доходи інкубатора складаються з трьох основних джерел: 1) орендна плата, одержана від клієнтів за наймання примі-щень; 2) продаж різних послуг; 3) участь у прибутках тих фірм, до яких інкубатор вклав у тій чи іншій формі свої кошти. Тривалість перебування новоутвореної фірми в інкубаторі об-межується терміном три роки. Вважається, що цього періоду фірмі достатньо, щоб бути спроможною самостійно вирішувати господарські проблеми. Високу дієздатність інноваційних інкубаторів підтверджено в США. У 1998 р. в країні налічувалось близько 470 фірм-інкубаторів, що виникли з метою вирощування нових інноваційних підприємств, тоді як до 1980 р. їх було всього 10. Серед відомих американських компаній, що володіють спеціальними фірмами-інкубаторами для вирощування дочірніх малих венчурних фірм, є «Дженерал електрик» та «ІБМ». Їх діяльність організована таким чином, що материнська компанія фінансує значну суму витрат, пов’язаних із становленням інноваційної фірми (до 80 %), що дає можливість їй пізніше повністю викупити малу венчурну фірму й організувати на її базі свої дослідно-експериментальні, конструкторські або виробничі підрозділи. Бізнес-інкубатори майже завжди мають юридичну і господарську самостійність. Таблиця 10.2 ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПОСЛУГ ІНКУБАТОРІВ Види послуг Частка компаній, що одержують послугу, % від загальної кількості опитаних Ступінь важливості послуги за десятибальною шкалою Консультування: оподаткування 39 6,4 страхування 14 10,0 отримання державних позик 34 9,0
Вы читаете Інноваційний менеджмент
