інфраструктура — це розвиток ринку інвестицій (капіталу), ринку цінних паперів, ринку конкуренції нововведень. Починаючи з 80-х років ХХ ст. стався інтенсивний сплеск інноваційної активності на міжнародному рівні — стали форму-ватись національні інноваційні системи. Дослідники цього фе-номену підкреслюють, що всі розвинені країни, які сформували національні інноваційні системи, відрізняються державним ре-гулюванням і підтримкою систем взаємозв’язку наукової, виро-бничої та освітньої складових. Наприклад, особливістю амери-канських і японських університетів є їх тісний зв’язок з промисловістю та іншими галузями господарства, який виявля-ється множиною засобів — від обміну спеціалістами і створення при університетах сітки консультаційних структур, які справ-ляють великий вплив на інноваційну діяльність, науково-дослідних лабораторій різних галузей господарства, до операти-вних потреб виробництва, які находять відображення в навча-льних планах університетів. В історії дифузії інновацій США спостерігається тенденція розширення сфери розповсюдження та впровадження наукових досягнень у виробництво. У світовому економічному просторі формується нова паради-гма зростання на базі використання знань та інновацій як найваж-ливіших економічних ресурсів. Таким чином, модель дифузії нововведень на макрорівні безпосередньо залежить від створення державою економіч-них, організаційно-правових та соціальних умов, через певну фінансово-кредитну, податкову, патентну, амортизаційну та іншу політику, яка стимулює як створення, так і впрова-дження, швидке поширення новацій. Звичайно, до різних то-варів, технологій, соціально-економічних умов застосовуються різні варіанти інноваційної політики з точки зору її спрямовано-сті і впливу на соціально-економічні процеси. До того ж під час дифузії нововведень необхідно брати до уваги можливість адап-тації соціально-економічного середовища до певних циклічних змін. Друга модель поширення інновацій характеризує внутріш-ньоорганізаційний шлях нововведення в окремо взятій фірмі (підприємстві) чи організації. Упровадження інновації є завжди складним процесом для будь-якої організації, що зумовлюється невизначеністю, яка пов’я¬зана із самим нововведенням: недостатньою інформацією про нього і його прибутковість, особливо на ранніх стадіях дифузії. Оцінити відносні переваги інновацій на ранній фазі їх дифузії особливо важко тоді, коли мова йде про радикальні нововведення. Тому значна кількість виробників, як свідчить практика, не завжди йдуть на ризик і віддають перевагу зниженню витрат виробництва за рахунок використання ресурсозберігаючих технологій та модернізації продукції. На думку Й. Шумпетера, тільки очікування надприбутку є рушійною силою прийняття рішення про впровадження нововве-дення на підприємстві. До основних видів нововведення на підприємстві можна від-нести інновації продукції; технологічних процесів; персоналу; управлінської діяльності. Основу інноваційної політики на промислових підприємствах різних галузей становлять саме інновації продукту. Вони є вирішальними з точки зору призначення підприємства — забез-печувати певні потреби суспільства. Але необхідно враховувати при цьому зв’язок з іншими видами інноваційної діяльності, бо продуктові інновації спричиняють нововведення технологічні, персоналу та управлінської діяльності. Останні, у свою чергу, забезпечують успішну та ефективну реалізацію продуктових ін-новацій. Інновації продукції можуть розглядатися з погляду: • нового використання вже відомого продукту; • зміни зовнішнього вигляду вже відомого продукту; • фундаментальної зміни вже відомого продукту (поліпшення певних характеристик, підвищення якості, зниження витрат ви-робництва в результаті використання нових матеріалів або нових технологічних засобів); • винаходу справді нового продукту. У свою чергу, кожний новий продукт може характеризувати-ся: • наявністю в нього нових технічних рішень, їх значущістю (науково-технічний аспект); • впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект). Якщо нова модель продукту краще існуючої за техніко-економічними характеристиками (за рахунок застосування нових наукових рекомендацій, винаходів і технічних рішень) і витрати на її освоєння невеликі, а ринкова новизна в продукті відсутня, то його впровадження навряд чи забезпечить прибуток виробнику. Разом з тим ринкова новизна продукту може бути досягнута і без науково-технічних рішень — завдяки змінам у зовнішньому ви-гляді, розмірі, формах і т. ін. Таким чином, рішення про випуск нового товару є складним і ризиковим. Рівень ризику залежатиме від таких чинників: • ступеня оригінальності та складності концепції, яка визна-чає сприйнятливість ринку і витрати переходу для користувача (ринковий ризик); • рівня технічного здійснення нововведення (технологічний ризик); • ступеня знайомства самої фірми (підприємства) з техноло- гією, інновацією та ринком (стратегічний ризик). Виходячи з цього, упровадження нововведення на підприєм- стві проходить ряд етапів, які наведені в табл. 3.2. Таблиця 3.2 ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНИЙ ШЛЯХ НОВОВВЕДЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ Етапи опанування нововведенням Сутність діяльності І. Визначення необхідності в інновації Обізнаність з проблемою, визнання необхідності в нововведенні; переконання членів організації в необхідності нововведення ІІ. Збір інформації про інновацію Первісна обізнаність з інновацією; розширення пошуку інформації про нововведення ІІІ. Попередній вибір но¬вовведення Оцінка інформації про нововведення, вибір інно-вації IV. Прийняття рішення про впровадження ново-введення Розроблення рішення про впровадження інновації, затвердження рішення про впровадження інновації у виробництво V. Упровадження Пробне впровадження, повне впровадження і ви-користання VI. Інституціоналіза-ція Рутинізація, дифузія Як свідчить табл. 3.2, на перших двох етапах інноваційного процесу визначається потреба в нововведенні і збирається відпо-відна інформація про нього, тобто стимулюється початок іннова-ційного процесу на конкретному підприємстві (фірмі). За оцінка-ми спеціалістів, від
Вы читаете Інноваційний менеджмент
