Бачить він, що дурних всюди багато на світі, вернувся додому і господарював собі щасливо.
РОЗУМНІ ЛЮДИ
Жили-були дід та баба. Був у них син Грицько, що все водив на ніч коні пасти. От він раз увечері кудись пішов, а старі подумали, що він пішов збиратися та вести коні на пашу,
У сіни ввійшов злодій.
— То ти, Грицьку? — питають старі з хати.
— Та вже ж не хто! — відповідає злодій.
— Кожух бери!
— Та вже ж не що!
— Бери й сіряк!
— Та вже ж не як!
— Бери й цепину!
— Та вже ж не покину!
Набрав усього злодій, нічого не покинув та й пішов своєю дорогою. Вийшли старі в сіни, а там нема нікого й нічого.
ІВАН І ГРИЦЬ
Була одна баба і мала два сини: Гриця та Івана, та й померли обидва, їй жаль було, все плаче. А трапився жебрак та й прийшов до неї в хату. А вона й питає:
— Звідки ви, чоловіче?
— З того світу!
— Звідки, звідки?
— З тамтого світу!
— Ага, з тамтого! Чи ви знаєте моїх хлопців там, Гриця й Івана?
— Знаю.
— Як з ними там поводяться?
— О, Гриць, Гриць, ще байка, а що Іван грав з богом в карти, то так програвся, що вже й штанів немає. Голий зостався цілком.
— Ой, любонько мій, то вас сам бог приніс! Нате вам полотна та й нате шматок солонини та й тут мала сто карбованців на бички — нате, якось я собі ради дам, та їм там дайте. Хай собі одяг пошиють, та й який час перебудуть. А, може, то бог ще принесе деколи чоловіка такого, та я з ним іще дещо перешлю. Там їм передайте усе це, прошу вас.
— Добре, добре!
Спровадила його, а він пішов, сміючись, бо мав що їсти і вбратися, і гроші мав.
ДУРНИЙ ІВАН ТА ХВЕСЬКА
Жили собі в одній слободі брат і сестра. Брат був дурник, звали його Іваном, сестру звали Хвеською.
Одного разу зібралась вона в поле і послала його до родичів попросити чого-небудь. Він прийшов та й каже:
- Здорові були! Прислала Хвеська, щоб чого дали!
Ті й задумались: чого б йому дать, а далі взяли та й дали кусок м'яса. Пішов Іван додому. Дорогою зустрівся йому собака. Він і каже:
