— Це на тобі, а це мені.
І кинув йому м'ясо, а сам подавсь додому. Сестра і пита його:
— Чого ж тобі дали?
— Та дали щось червоне.
— Чи не м'ясо, бува?
— Еге!
— Де ж ти дів?
— Та собака зустрівся та й каже: се тобі, а се мені. А я взяв та й кинув його.
— О, дураче, дураче. Ти б узяв та й приніс, та покришив, а я б прийшла та й зварила!
— А хіба я знав?
На другий день вона знову пішла в поле, а його послала до своїх попросити, щоб чого дали. Він приходить і каже:
— Здорові були! Прислала Хвеська, щоб чого дали!
Вони дали йому свиту. Приніс дурень додому, порвав її на шматочки, сів на вулиці та й дожидає сестру. Тільки що вона виткнулась, а він і гукає їй:
— Хвесько, Хвесько, іди скоріше! Я приніс м'яса і покришив.
Дивиться Хвеська — аж шматочки сукна. Вона й каже:
— А, дурний, дурний. Хіба то м'ясо? То ж свита. Ти б приніс та повісив її на жердочці!
— Хіба ж я знав!
Другого дня вранці вона знов пішла в поле, а його послала до своїх чого-небудь попросити. Він прийшов та й каже:
— Здорові були! Прислала Хвеська, щоб чого-небудь дали!
От вони дали йому корову. Привів він її додому і давай вішати на жердку. Корова брикнула, зірвала жердку і втекла. Прийшла сестра і питає:
— Чого ж тобі дали?
— Та дали щось таке рогате та хвостате!
— Чи не корову, бува?
— Та еге ж!
— Де ж ти її дів?
— Та я став вішати її на жердку, а вона брикається, порвала мотузку та й утекла.
— О дураче, дураче, ти б привів її та поставив у хлів та дав пашні, а я б прийшла та й подоїла.
— Ну, хіба я знав?
Уранці знов послала його до своїх просити чого-небудь. Він прийшов та й говорить:
— Здорові були! Прислала Хвеська, щоб чого-небудь дали!
Ті думали, думали, чого б дати, та й послали дівку поробити їм дещо в господарстві. От Іван привів її додому, запер у хлів, підложив їй сінця та й велить їсти, бо Хвеська прийде подоїть.
От приходить Хвеська, а він і репетує:
- Хвесько, Хвесько, іди доїти корову!
Та вхопила дійницю та бігом у хлів, зирк — аж там стоїть дівка. Вона привела її до хати, нагодувала, напоїла й відпустила додому. От прийшла неділя, і Хвеська збирається до своїх. Бере з собою і брата і каже йому:
— Гляди ж, як сядемо за стіл їсти, то ти потроху їж, а то скажуть: «прожора».
Прийшли... Посідали за стіл. Дурень усе трохи їсть: його припрошують, а він не хоче. Вернулись додому. Він і каже сестрі:
— Хвесько, я їсти хочу!
— Та хіба там не наївся?
— Та ти ж казала, їж потроху, а я все і їв потрошечку.
— Ну, візьми ж там у печі вареники.
Але дурень не попав вареники та намацав кішку з кошенятами та й поїв їх. Вранці Хвеська дивиться: цілісінькі вареники, а кішки з кошенятами нема!
