— То що, — кажу, — оце у вас тільки одна така штука? А там, за яром так скільки їх стоїть?.. І всі так пужална свої (дула, значить) попіднімали... А на одному великий-великий червоний платок матлається, аж горить на сонці.
Дивлюсь, а «телята» від моїх розказів так і принишкли. Та як схопляться, та за свої біноклі, та на поляну до своєї вишки.
А я на тачанку та й хода!
ПАНЦЕРНА
Це було в двадцятому році. Наступного ранку я мав піти овес сіяти в поле. Я лагодив собі мішки, а Майко, поляк, що квартирував у мене, підходить та й каже:
— Завтра пуйдзем і заберем вашу панцерку і поєдзім до Кракова.
А я йому й кажу:
— Ти ще, певно, їх ніколи не брав, а так певен, що й рук не попечеш. Вони ж гарячі!
На ранок я взяв мішок та й пішов у поле. А поляки повставали, понаїдались того, що награбували, та й пішли, так, як в сніданок, панцерку брати, а панцеркою називали вони червоний бронепоїзд, що частенько їх колошматив. Пішло їх щось зо два батальйони. Моїх квартирантів пішло дев'ять. А сіяв я недалеко від того місця, де мав бути бій. Наша панцерка ще з станції Комарівці помітила поляків край ліса. Бо наші хлопці дали знати з вечора про це. Ну, ото вона підходить, порівнялася з їх фронтом, сама хитра, їх немов би то й не помічає. А тоді раптом як сипне з кулемета, як сипне, як сипне, то вони не знали, де їм подіватися...
Так під вечір іду я з поля садочком, аж дивлюсь — біжить Майко, біжить, і вся голова гола. А за ним ще двоє моїх квартирантів. Я то добре знаю, що їм дали жару червоні, а все ж питаю:
- Май, взяв панцерку?
Мовчить. Зійшлись на подвір я, а я та знову до нього:
- Май, взяв панцерку?
Мовчить. Через хвильку я знов, втретє вже:
— Май, взяв панцерку?
— Мовчи, пся крев, большевик! Мовчи, ніц мні не мув!
А я знаю, чого він казиться, та тільки посміхаюсь. І справді — пішло їх од мене дев'ять, а прийшло лише троє...
ПРО ЯПОНЦІВ
Японці завжди після нападу на нашу землю роблять перекличку, провіряють, скільки чого загубили, а коли при цьому виявляється, що хтось із них щось загубив на радянській території, то наганяй дають. Ну, але звісне діло, гублять дуже багато й шинелі, шапки й іншу всячину, бо де там є час думати про шапку. Тому то і на перекличку багато не з'являється, бо ще шукають по дорозі свої шинелі, рушниці, шапки.
Але одного разу вистроїв їх капітан після нальоту та й до одного взводу:
— А ваш командир де? Що, знову шапку в більшовиків загубив та й шукати пішов?
- Ні, ваше благородіє, — кажуть солдати, — на цей раз він загубив там голову.
ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ
Буржуй тікає, бо бідняк наступає.
Гай-гай! Полетіли генерали в теплий край!
Денікінський маніфест спиною читають.
Пани-поляки такі вояки, що бояться й спати, — аби хто кашлянув, то гайда тікати.
