— То що, — кажу, — оце у вас тільки одна така штука? А там, за яром так скільки їх стоїть?.. І всі так пужална свої (дула, значить) попіднімали... А на одному великий-великий червоний платок матлається, аж горить на сонці.

Дивлюсь, а «телята» від моїх розказів так і принишкли. Та як схопляться, та за свої біноклі, та на поляну до своєї вишки.

А я на тачанку та й хода!

ПАНЦЕРНА

Це було в двадцятому році. Наступного ранку я мав піти овес сіяти в поле. Я лагодив собі мішки, а Майко, поляк, що квартирував у мене, підходить та й каже:

— Завтра пуйдзем і заберем вашу панцерку і поєдзім до Кракова.

А я йому й кажу:

— Ти ще, певно, їх ніколи не брав, а так певен, що й рук не попечеш. Вони ж гарячі!

На ранок я взяв мішок та й пішов у поле. А поляки повставали, понаїдались того, що награбували, та й пішли, так, як в сніданок, панцерку брати, а панцеркою називали вони червоний бронепоїзд, що частенько їх колошматив. Пішло їх щось зо два батальйони. Моїх квартирантів пішло дев'ять. А сіяв я недалеко від того місця, де мав бути бій. Наша панцерка ще з станції Комарівці помітила поляків край ліса. Бо наші хлопці дали знати з вечора про це. Ну, ото вона підходить, порівнялася з їх фронтом, сама хитра, їх немов би то й не помічає. А тоді раптом як сипне з кулемета, як сипне, як сипне, то вони не знали, де їм подіватися...

Так під вечір іду я з поля садочком, аж дивлюсь — біжить Майко, біжить, і вся голова гола. А за ним ще двоє моїх квартирантів. Я то добре знаю, що їм дали жару червоні, а все ж питаю:

- Май, взяв панцерку?

Мовчить. Зійшлись на подвір я, а я та знову до нього:

- Май, взяв панцерку?

Мовчить. Через хвильку я знов, втретє вже:

— Май, взяв панцерку?

— Мовчи, пся крев, большевик! Мовчи, ніц мні не мув!

А я знаю, чого він казиться, та тільки посміхаюсь. І справді — пішло їх од мене дев'ять, а прийшло лише троє...

ПРО ЯПОНЦІВ

Японці завжди після нападу на нашу землю роблять перекличку, провіряють, скільки чого загубили, а коли при цьому виявляється, що хтось із них щось загубив на радянській території, то наганяй дають. Ну, але звісне діло, гублять дуже багато й шинелі, шапки й іншу всячину, бо де там є час думати про шапку. Тому то і на перекличку багато не з'являється, бо ще шукають по дорозі свої шинелі, рушниці, шапки.

Але одного разу вистроїв їх капітан після нальоту та й до одного взводу:

— А ваш командир де? Що, знову шапку в більшовиків загубив та й шукати пішов?

- Ні, ваше благородіє, — кажуть солдати, — на цей раз він загубив там голову.

ПРИСЛІВ'Я І ПРИКАЗКИ

Буржуй тікає, бо бідняк наступає.

Гай-гай! Полетіли генерали в теплий край!

Денікінський маніфест спиною читають.

Пани-поляки такі вояки, що бояться й спати, — аби хто кашлянув, то гайда тікати.

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату