— Стій! Іван, бери батіг!
Іван бере батіг, доходить до церкви, відкриває піп церкву. Зайшли до церкви. Матушка й каже:
— Бий усіх святих по одному разу, а Миколу угодника бий разів два. Це він направив їх.
Іван б'є святих по разу, а Миколі угоднику — три рази одсипав.
Пішли додому...
На другу ніч Іван прийшов, взяв ключик від церкви, пішов у церкву, одкрив, усіх святих познімав і поховав на горищі. Піп на ранок просипається, якраз було свято.
Заходить у церкву: ні одного святого немає, всі вийшли з церкви. Піп злякався:
— Що таке, святі втекли з церкви?
Прибігає додому і кричить:
— Іван, ти не видав? .
— Що? — каже Іван.
— Та святі пішли.
— Видав, — каже Іван, — вони зайшли в двір, ви ховались, хвилювались, хотіли вас побачити, але ви спите і не стали будити, образились і пішли.
Піп зразу вискакує на вулицю, аж іде жінка по воду:
— Слухай, ти не видала?
— Видала! Ось за горку пішли, — говорить жінка.
А за горку йшли селяни ділити землю, так що жінка не знала, про кого піп питає.
Піп ускакує у двір та й кричить:
— Іван, сідай верхи, скоріш доганяй святих, що хочуть — дам, аби вернулись!
Іван сідає верхи на коня і їде. Заїхав за бугор, бачить — там зібрались селяни, щоб ділити землю. Посидів Іван з ними, покурив і назад їде.
— Ну, що? — питає піп.
— Та вони, батюшка, ображаються. Сказали так: «Не будемо вертатися, поки піп нам не заплатить за кожного по три карбованці, а за Миколу угодника шість карбованців та ще четверть горілки і макітру вареників із сметаною». Сказали, що прийдуть тільки вночі, щоб ніхто не бачив, а то буде соромно.
Піп і каже:
— Добре! Поганяй скоріш і кажи, що все зроблено, тільки нехай вертаються.
Іван поїхав за бугор, поговорив з селянами, знову приїхав і каже:
— Сказали, вернемося тільки вночі. Хай готують горілку і закуску серед двору.
Піп усе наготовив. Приготував і гроші й чекає. Матушка, крім того, поставила макітру вареників.
Чекають. Уже дванадцять годин, а святих нема та й нема.
Піп говорить:
— Іван, я піду засну, а ти мене тоді збудиш, як прийдуть!
Піп і захропів... Іван із сторожем повечеряли сметаною, забрали святих з горища, пообмивали і порозвішували їх знову в церкві, а самі лягли відпочивати. Піп прокинувся, спохватився:
— Що таке, що Іван мене не будить?
Піп дивиться, що Іван спить, а сметана з'їджена, і будить Івана.
— Іван, Іван, вставай!!!
Іван просипається. Піп і питає:
— Де ж святі?
— Еге, вони вже були тут, попили й поїли та мене почастували та й пішли в церкву!
Піп:
— А чого ти мене не збудив?
— Я хотів будити, а Микола угодник і каже: «Не буди батюшку, тільки сильно заснув, буде ображатись».
