– Уже пора, – звернувся Голомозий до цієї тіні. В його голосі вперше пролунало напруження.
Невідомо, чи почув чоловік це звертання, чи ні. Темний горбок на ліжку так і не ворухнувся. Стоячи коло дверей в незмінній позі, Голомозий чекав. У кімнаті панувала мертва тиша, що навіть було чути, як хтось ковтав слину. І в ту ж мить Аомаме збагнула, що це вона сама її ковтає. Затиснувши в правій руці спортивну сумку, вона так само, як і Голомозий, очікувала, що буде далі. На електронному годиннику змінилися цифри – спочатку на 7:21, потім на 7:22, а далі на 7:23.
Незабаром обриси людського тіла на ліжку, ледьледь сколихнувшись, явно заворушилися. Очевидно, чоловік міцно спав. Або перебував у стані, схожому на сон. Його м'язи прокинулися, верхня частина тіла підвелася, а свідомість начебто поволі оживала. Тінь випросталась на ліжку й сіла, схрестивши ноги. «Безперечно, це чоловік», – подумала Аомаме.
– Уже пора, – ще раз повторив Голомозий.
Було чути, як чоловік гучно видихнув. Повільно, грудним голосом, наче з дна глибокої криниці. Потім різко, загрозливо, як буревій, що пролітає між деревами лісу, вдихнув. Такі два різні види звуку повторювалися почергово. А тим часом запала тривала мовчанка. Ритмічне й багатозначне повторення цих звуків насторожило Аомаме. Їй здалося, ніби вона ступила ногою в незнайому досі сферу. Скажімо, в морську западину або на поверхню невідомого астероїда, звідки нема вороття, якщо навіть туди якось потрапиш.
Потроху очі звикли до темряви. Стало видно тільки до певної віддалі, а далі – ніяк. Поки що зір Аомаме доходив до темного силуету чоловіка. Однак не було зрозуміло, куди він звернув своє обличчя і що бачить. Аомаме впевнилася лише в тому, що він – здоровань і його плечі спокійно, але сильно піднімаються й опускаються у такт з диханням. А воно було незвичним – із особливою метою і функцією, до яких долучався увесь організм. Аомаме уявляла собі, як рухаються – розширюються і звужуються – його лопатки й діафрагма. Звичайна людина так потужно дихати не здатна. Цього можна навчитися лише завдяки тривалому наполегливому тренуванню.
Голомозий стояв поруч з Аомаме в незмінній позі, випрямивши спину й злегка випнувши підборіддя. На відміну від чоловіка на ліжку, дихав неглибоко й швидко. Знітившись, насторожено чекав, коли скінчиться цей ряд глибоких вдихів і видихів. Очевидно, таку процедуру чоловік практикував щоденно для того, щоб привести себе в нормальний стан. Як і Голомозому, Аомаме нічого іншого не залишалось, як чекати її закінчення. Можливо, це був процес, потрібний для пробудження.
Невдовзі, немов робота велетенського механізму, дихання поступово затихло. Інтервал між його етапами малопомалу подовшав, і нарешті все скінчилося сильним довгим видихом. У кімнаті знову запала глибока тиша.
– Уже пора, – втретє нагадав Голомозий.
Чоловік неквапливо ворухнув головою. Здається, повернув її до Голомозого.
– Можете йти, – сказав він йому. У нього був виразний глибокий баритон. Рішучий, без жодної двозначності. Очевидно, він остаточно пробудився.
Голомозий у темряві злегка вклонився і без зайвих рухів – так само, як заходив – покинув кімнату. Двері зачинились, й Аомаме залишилася наодинці з чоловіком.
– Вибачте, що темно, – сказав чоловік. Очевидно, він звертався до Аомаме.
– Мені однаково, – відповіла вона.
– Темрява мені потрібна, – м'яким голосом сказав чоловік. – Але не турбуйтесь. Шкоди від цього вам не буде.
Аомаме мовчки кивнула. І, згадавши, що перебуває в темряві, сказала:
– Розумію. – її голос був твердішим і гучнішим, ніж завжди.
Після того якийсь час чоловік розглядав Аомаме в темряві. Вона відчувала на собі його уважний погляд. Точний і прискіпливий. Здавалось, він бачить її наскрізь. Наче за одну мить зірвав з неї весь одяг і залишив цілком голою. Його зір не лише торкався її шкіри, але й доходив до м'язів, нутрощів і навіть матки. «Цей чоловік
– У темряві начебто все добре видно, – сказав він, ніби вгадавши думки Аомаме. – Та після надто довгого перебування в ній мені важко повертатися у світ, де багато світла. Однак у певний момент доводиться.
Потім він знову якийсь час розглядав постать Аомаме. Ніщо не свідчило, що в нього є до неї статевий потяг. Він просто споглядав її як один з об'єктів. Немов пасажир, який з палуби спостерігає обриси острова, мимо якого пропливає його корабель. Але він не був звичайним пасажиром. А таким, що бачить наскрізь
