Верховнии поборник вислухав цю тираду з цілком незворушним виглядом, після чого, так само мовчки, видобув з теки тоненьку папку — останнє, що там залишалося. І тільки тоді сказав:
— Ваша величносте, я чекав на таку реакцію, тому приніс із собою це. Прошу, будьте обережні, не торкаитеся паперів усередині — вони опоганені мерзотними відьомськими чарами. Щоб перегорнути сторінки, скористаитеся двома олівцями.
Імар узяв папку і розгорнув її. Всередині лежало кілька аркушів цупкого світло-сірого паперу, зім’ятого, а потім розгладженого. Це був лист, написании по-жіночому калі- ґрафічним і, водночас, по-чоловічому різким почерком.
Дорога тітко Лінед, шановний дядьку Киннаше!
Коли я залишив ваш дім, то сподівався, що ви більше ніколи про мене не почуєте. Проте обставини склалися так, що мені доводиться писати вам цього листа й розповідати в ньому правду про себе. Ту саму правду, від якої я б дуже хотів вас захистити, але вибору не залишається.
Я поїхав на Абрад не в пошуках заробітку, як сказав вам, а щоб зберегти собі життя. Змалечку я маю хист до чарів, але ви мусите визнати, що це не зробило мене лихою людиною. Хай ви не любили мене, хай вважали дармоїдом, та все ж погодьтесь — я завжди був нормальним хлопцем, не якоюсь почварою, не пекельним вилупком.
Сумніваюся, що мої слова бодай трохи змінять ваше ставлення до магії, але спробувати варто. І в будь-якому разі, не кваптеся кидати мого листа у вогонь, спершу дочитайте його. Я пишу зовсім не для того, щоб похизуватися перед вами, а хочу допомогти вам уникнути великої біди. Може, ви й не повірите, та я щиро вболіваю за вас і всю вашу родину, особливо за сестричок Ґрайне й Марвен, яких дуже люблю. А ситуація надзвичайно серйозна, ви й самі це зрозумієте, коли дізнаєтеся правду про мене та про мою сестру Шайну.
Так, я маю сестру. Сестру-близнючку, про яку донедавна нічого не знав. І мої тато з мамою не знали — хоч як це дико
звучить...
Дочитавши до кінця першу сторінку, Імар без наимен- шого страху перегорнув аркуш. Тієї миті, коли пальці короля торкнулися паперу, Аивар аб Фердох увесь здригнувся, притиснув до грудеи руки і пробурмотів коротку молитву. Імар не звертав на нього уваги і продовжував читати сповідь відьмака Бренана аб Ґрифида, сина простих селян, які з любові до своєї дитини повстали проти жорстоких та безглуздих лахлінських законів.
Він не знав, як учинили б на їхньому місці иого власні батьки. Принц Ґалвин аб Лавраин загинув на полюванні ще до синового народження, а принцеса Бевін бан Ґалвин недовго сумувала за чоловіком і, коли Імарові минуло півтора року, вдруге виишла заміж. За це король Лавраин аб Мір- хер вислав невістку на півострів Пенмор, до Повиса, наипів- нічнішого міста Лахліну, де вона щасливо прожила вісімнадцять років і померла в оточенні шістьох дітеи, народжених від другого шлюбу. Імар ніколи не бачив своїх зведених братів та сестер і, навіть ставши королем, не запросив їх до двору. Він почував глибоку неприязнь до них за те, що їм дісталася вся материнська любов та турбота, хоча розумів, що вони в цьому не винні, так само, як не завинила и матір, у якої сувории свекор відібрав сина- первістка.
„Відьма Аиліш зробила все правильно,“ — думав Імар. — „Хіба ж могла вона сподіватися, що на цьому забутому Дивом острові зустріне таких людеи. А ти, Бренане аб Ґрифи- де, справжніи дурень, що надіслав такого листа. Прожив на Лахліні шістнадцять років, зумів перехитрити поборників, мав би навчитись обережності. Либонь, абрадська свобода вдарила тобі в голову, і своїм нерозважливим учинком ти прирік на смерть рідних..“
Завершувався відьмачии лист так:
Гадаю, зайве пояснювати, чим це вам загрожує. Хоча на Лахліні дуже поширені імена Бренан і Ґрифид, поборники зрештою з’ясують, хто я і звідки, вони дізнаються, що після смерті батьків я жив у вашому домі, тому напевне звинува-
тять вас у зв’язках із відьмами. А це означає смерть. Навіть не думайте йти до поборників з моїм листом і винитися, вони однаково не дослухаються до ваших благань. Якби я був чаклуном, вашого добровільного зізнання було б досить; щонайбільше, вас засудили б до прилюдного биття різками. Але я відьмак — це зовсім інша стаття закону, яка не передбачає пом’якшувальних обставин. Покарають не тільки вас двох, а й усіх ваших дітей, не зглянуться й на Невен, хоч Ей- ган одружився з нею лише за місяць до мого від’їзду. Ваш єдиний порятунок — утікати з Лахліну. Підійдіть у порту до будь-якого корабля, що приплив з Дінас Ірвана, скажіть черговому матросові, що ваш кередіґонський родич уже про все домовився з капітаном і наперед оплатив ваш переїзд. У списку ви неодмінно будете. Тільки прошу вас, не баріться.
Розумію, вам буде важко наважитися на такий крок. Ви переконані, що Абрад — це нечиста земля, де панують слуги Китрайла. Мабуть, і мене ви вважаєте Китрайловим поріддям. Дуже співчуваю вам — і кажу це щиро. Маю підозру, ви не захочете зі мною зустрічатись, а я на цьому не наполягатиму. Зараз я перебуваю за півтори тисячі миль від Кереді- ґону, а незабаром вирушу ще далі, назустріч Шайні. У Дінас Ірвані, якщо не побоїтеся мати справу з відьмою, зустрінетесь із леді Моркадес вер Ріґан, що гостює в королівському палаці, а далі вона про вас подбає. Якщо ж вас жахає сама думка про це, пропоную інший варіант. Підете до міської управи, знайдете там секретаря скарбниці, майстра Ріґнана аб Брина. Говоритимете з ним ви, тітко Лінед. Назветеся і скажете, що ви сестра Нуали бан Ґрифид. Він запитає повне ім’я її чоловіка, і ви назвете його. Втім, ви така, що могли й забути, тому нагадую, що мого батька звали Ґрифид аб Ломан. Після цього майстер Ріґнан дасть вам грошей, а також адресу мого маєтку в Івидоні. Вирушайте туди і живіть, як вам заманеться. Я попереджу про вас тамтешнього управителя, а згодом перепишу маєток на ваше ім’я. Якщо вам стане нестерпно мешкати у країні, де шанують відьом, ви зможете продати маєток і переселитися на Південь. Там не люблять ні відьом, ні чаклунів. Правда, їх не вбивають, та й за єресь
нікого не спалюють — і це щастя для вас, бо в очах південців ви будете запеклими єретиками.
