— Інакше ми не могли, государю. Вона цілии місяць жила в одному домі з відьмаком. Також, за результатами дізнання, до Дервеґа було надіслано розпорядження про арешт ще тринадцяти підозрюваних, які часто спілкувалися з Бренаном аб Ґрифидом. Але малого сина Еигана аб Кин- наха, що народився вже після від’їзду відьмака, ніхто не скривдив. Його просто віддали батькам Невен бан Еиган. Ми ж не звірі.
„Та ви гірші, ніж звірі!“ — хотілося вигукнути Імарові. — „Ви справжні чудовиська! Торочите, що боретеся проти Ки- траила, а насправді вірно служите иому. Він дивиться на Лахлін і не може натішитися тим, що ви тут виробляєте..“
— Це неподобство, лорде Аиваре, — тихо, але з притиском промовив король. — Ви мусили негаино повідомити про таку важливу справу. Натомість усе приховали і лише через місяць поставили мене перед уже доконаним фактом.
— Я розумію невдоволення вашої величності, — спо- кіино відповів верховнии поборник. — Проте наважуся нагадати вам, що питання боротьби з відьомством та чаклунством належать до виняткових повноважень Конґреґації Святої Віри. Ми ухвалили рішення обмежити коло втаємничених лише тими особами, що були задіяні в процесі слідства та суду. Не можна дозволити, щоб країною почали ходити чутки про те, що на нашіи благословенніи землі народилися відьма з відьмаком, а останніи, до того ж, прожив тут шістнадцять років. Засуджених буде страчено сьогодні по обіді із загальним формулюванням „за зв’язок із відьмами та чаклунами“.
— То якого ж біса. — почав був Імар, але осікся і далі сказав не те, що хотів сказати спочатку,— „.їх просто не втопили в морі? Тоді б точно не було розголосу.
— Але и не було б правосуддя, государю.
Та Імар уже сам збагнув, що лордові Аивару йдеться не про правосуддя. Насправді иому був потрібен розголос цієї справи, але обмежении розголос, призначении не для ла- хлінського народу, а для зовнішнього світу. Тому и знадобилася ця пародія на помилування, замість того, щоб відразу засудити двох менших дочок до каторги. Документи про помилування проходять не через Священну Канцелярію, а через королівськии секретаріат, де не так суворо зберігають таємниці, і незабаром звістка про вирок дівицям МарвентаҐраине вер Киннах досягне вух єдиного наЛахлі- ні посла — кередіґонського. А той безумовно, зацікавиться таким конкретним формулюванням: „за зв’язок із відьмою Шаиною вер Брі та відьмаком Бренаном аб Ґрифидом“. Невдовзі про це стане відомо при кередіґонському дворі, отже, дізнаються и відьми, а що наиголовніше — дізнається Бренан аб Ґрифид. Він вважатиме себе винним у тому, що сталося з иого рідними, і маиже напевно кинеться рятувати від каторги двох малих кузин, яких любить наибільше.
От таку пастку задумав для відьмака Аивар аб Фердох. Його, мабуть, аж розпирало від прагнення помститися хлопцеві, якии багато років жив на Лахліні, під боком у поборників і примудрився вціліти. Ця жага відплати була така сильна, така всеохопна, що лорд Аивар навіть не замислювався над тим, до яких жахливих наслідків може призвести реалізація иого плану. Імар добре знав історію — справжню, неприкрашену. Він знав, якими лихими стають відьми, коли вбивають одну з них. Йому було відомо, що до восьмого століття на Лахліні народжувалися малі відьми, дорослі приходили їх забирати, і щоразу це перетворювалося на невеличку, але запеклу віину. Востаннє, у 714 році, сталося так, що новонароджена дівчинка загинула. Тоді три десятки оскаженілих відьом зруинували половину Рехраи- на і до ноги знищили аж одинадцять поборчих когорт, що їх вислало проти них керівництво Конґреґації. Наступні покоління поборників примусили народ забути про цю ганебну поразку, а згодом забули и самі. їм було нестерпно усвідомлювати, що їхня влада на Лахліні збереглася лише через небажання відьом брати на себе заивии клопіт — вони визнали за краще відгородити острів Бар'єром, ніж завоиовувати иого и намагатися перевиховати впертих лахлінців.
Та и порівняно недавні події, пов’язані з народженням відьми Шаини та відьмака Бренана, свідчили про те ж саме. Імар був королем, тому відразу збагнув, чому наділені владою наистарші приховали від решти відьом, що Іскра прорвалася за Бар’єр. Вони цілком здавали собі справу, що зараз не початок восьмого сторіччя, а кінець сімнадцятого, і рятувальна експедиція, на зразок тодішньої, обійдеться вже не кількома тисячами життів, а багатьма десятками, навіть сотнями тисяч. Тому відрядили одну лише відьму Аиліш, тому пожертвували відьмаком — лише б уникнути кровопролиття.
Проте Аивар аб Фердох не оцінив цього. Він прагнув будь-що вбити відьмака, якого вважав своєю законною здобиччю, і иому було начхати, як відреагують відьми. А от Іма- ра це дуже турбувало. Він мало знав про відьом, та одного був точно певен: чоловік-відьмак означає для них не менше, ніж повноцінна жінка-відьма. А може, навіть більше — бо сестер кожна з них має понад чотири сотні, а брати з’являються лише зрідка, в середньому раз на півтора століття. Якщо Бренана аб Ґрифида заманять на Лахлін і тут уб’ють, то наИстарші жодним чином не втримають відьом від помсти. Сюди їх прибуде вже не три десятки, а щонай менше сотня, може, и дві. їх не зупинять ніякі молитви праведників — тим більше, що праведники на Лахліні велика рідкість, тут мешкають переважно фанатики...
Пролунав стукіт у двері. їмар, якии чекав цього, негаино відповів:
— Так, можна.
До кабінету ввіишов літніи чоловік у чорніи мантії державного чиновника. Він шанобливо вклонився своєму государеві, а Аивару аб Фердоху лише погордливо кивнув. Королівські міністри неприязно ставилися до верховного поборника — і ишлося не про конкретну особу, а про посаду загалом, оскільки за законом верховнии поборник одночасно виконував обов’язки лорда-канцлера. Як канцлер, він керував міністрами, проте не мав повноважень призначати та звільняти їх, це була прероґатива короля. Таке подвіине підпорядкування призводило до частих конфліктів усередині уряду и давало їмарові сериознии важіль впливу на неконтрольованого ним верховного поборника. Аивар аб Фердох знав, що через своїх міністрів король може заблокувати роботу уряду, а потім порушити перед Поборчою Радою питання про иого некомпетентність.
— О, лорде Дивліне! Добре, що ви заишли, — промовив їмар таким тоном, ніби це не він иого викликав, передавши записку секретареві. — Мені якраз потрібна ваша консультація, як першого законника королівства.
— Увесь до послуг вашої величності, — з готовністю прииняв иого гру Дивлін аб Ґалховар, міністр права та справедливості и головнии королівськии прокурор.
Верховнии поборник, запідозривши якусь каверзу, за- совався на стільці. А їмар узяв клопотання щодо Марвен та Ґраине вер Киннах і передав иого міністрові.
