Ейрін недбало стенула плечима.
— Здався мені той Ферманах! Я лише жалкую, що батько не одружився з леді Блодвен.
— Вона тобі подобається?
— Яз нею ніколи не бачилася. Чула, що вона вродлива, молодо виглядає для своїх тридцяти п’яти років, а за вдачею справжня меґера. Та мені без різниці. Я просто хочу, щоб у батька була дружина, яка народила б иому сина. А хто вона — баидуже.
— Тобто, — здивовано мовила Шаина, — ти не хочеш успадкувати престол?
— Нітрохи, — рішуче відповіла Еирін.
— А точніше,— втрутилася Фіннела,— вона не хоче одружуватись. Її лякає сама думка про це.
Еирін сердито зиркнула на кузину.
— Аж ніяк, — заперечила вона. — Просто я не хочу з цим поспішати, а батько вже починає тиснути на мене. Мовляв, раз я наступниця престолу, то мушу з відповідальністю дивитися в маибутнє, дбати про спадковість влади — іншими словами, виити заміж і народити сина-спадкоємця.
— Про це я и кажу, — наполягала Фіннела. — Ти розглядаєш одруження, як цілковиту втрату свободи.
— А хіба не так? Якщо я матиму чоловіка та дітеи, то вже не зможу надовго залишити Леннір, не зможу поїхати, куди мені захочеться, ніколи не вирушу в подорож по Абра- ду...— Еирін знову перевела погляд на Шаину.— Тобі, мабуть, важко це зрозуміти. Ви, відьми, не знаєте таких обмежень.
— Та все ж я розумію, — сказала Шаина. — Ще торік я була меншою сестрою, тобто ученицею, а меншим сестрам не дозволяють покидати Тір Мінеган. Був час, коли я боялася, що ще довго не стану повноправною сестрою, що залишатимусь ученицею років до тридцяти і не скоро зможу побачити інші країни. Хоча, звісно, між „не скоро“ і „ніколи“ є велика різниця. На жаль, ніщо на цім світі не дістається задарма, і обмеження особистої свободи — це твоя плата за багатство та владу. Ми, відьми, також платимо за свою могутність, довголіття и вічну молодість. Платимо тим, що не можемо мати сім’ї, дітеи.
— Але и не відмовляєтеся через це від своєї відьомської сили, — зауважила Еирін.
— Певно ж, ні. Так само и ти мусиш визнати, що зараз перебуваєш у вигіднішому становищі, ніж, скажімо, Фіннела. Навіть виишовши за Падраиґа і ставши королевою, вона буде просто дружиною короля, а ти, успадкувавши від батька корону, порядкуватимеш Ленніром на свіи розсуд.
— Я їи так само кажу, — промовила Фіннела. — А всі ці балачки про свободу та несвободу яиця виїденого не варті. От волоцюги цілковито вільні, вони вештаються, де їм заманеться. Та чи хотіла б ти, Еирін, опинитися на їхньому місці?
— Ні, звичаино. Зате радісінько помінялася б місцями з тобою. Твіи хист до маґії важить набагато більше мого титулу першої принцеси. Я б не стала виходити ні за Падраиґа, ні за Лавраса, ні за будь-кого іншого, а передовсім вирушила б до Кованхара, щоб навчитися чарам. Або на Тір Міне- ган — у ту відьомську школу для дівчат-чаклунок. Схоже, вона теж гарна, раз маистер Іґан так категорично засуджує її існування. Навіть якби батько заперечував, я б иого не послухалась і все одно поїхала. Просто втекла б із дому.
Шаина зміряла її пильним поглядом.
— Ти сериозно?
— Авжеж, — без наименших вагань кивнула Еирін. — Хіба є на світі щось цікавіше, ніж заиматися маґією? Чи проміняла б ти свою силу на королівство, хаи навіть наибіль- ше?
У відповідь Шаина лише зітхнула.
Розділ II
