— Дякую, леді Ріано, — сказав Шимас. — Без вас я б загинув.
— Це вже точно, — осудливо мовила молода відьма, до якої повернулася її звична зарозумілість. — У вас просто унікальнии талант устрявати в халепи. На ваше щастя, ви кепськии конспіратор, і я ще вранці дізналася про ваші пошуки. А сестра Аиліш попереджала мене, що вам, можливо, відомо про деяких знаиомих маґістра аб Конала за межами Кованхара. Чому не розповіли мені? Це що, якиись збоче- нии прояв чаклунської солідарності?
— Мабуть, так, — не став заперечувати Шимас. — Але ж і ви не були щирі зі мною. Ми мало не щодня згадували про Тиндаяр, а ви жодним словом не обмовилися, що відьми мають сюди доступ.
— Бо ми його не маємо. У Тиндаяр мене привів він. — І Ріана вказала праворуч.
Шимас озирнувся й побачив за кілька кроків від них Колвина аб Девлаха. Чорний стояв непорушно і з бездумним виразом обличчя дивився в пустку перед собою. Здавалося, йому до всього було байдуже.
— Він упокорений, — пояснила Ріана.
Шимас мимоволі здригнувся. На думку більшості чаклунів, чари покори були чи не найогиднішим прийомом з усього відьомського арсеналу. Впокорені люди ставали слухняними маріонетками, втрачали особистість і пам’ять. Водночас вони зберігали загальні уявлення про світ та свої основні навички, тому відьми використовували впокорених чорних для тренування менших сестер. Такі чорні, хоч і володіли Темною Енерґією, були цілком безпечні, бо мали наказ не завдавати нікому шкоди.
— На жаль, — вела далі Ріана, — це максимум, що можна витиснути з упокореного чорного. Орієнтуватися в Тинда- ярі він уже не здатен; таке вміння надто складне для його обмеженого розуму. Так само ризиковано довіритись йому при поверненні на поверхню — залюбки можна потрапити в стіну якоїсь будівлі або в дерево. У часи Мор Деораху відьми намагалися подорожувати Тиндаяром, але без осо- бливихуспіхів. Як правило, вони виходили зовсім не там, де хотіли.
— Я нічого про це не чув, — сказав Шимас.
Ріана гмикнула.
— Ми не звикли вихвалятися своїми невдачами.
Із цими словами вона випросталася і спрямувала погляд на Колвина. Шимас також підвівся. Він почував слабкість у всьому тілі від нещодавно пережитого болю, проте ноги тримали його досить упевнено.
— Отже, так, — знов заговорила Ріана. — Перед нашим переміщенням я повернула иого точно на північ. Він так і стоїть. На захід від Манхаина є великии ліс, це наибезпе- чніше місце. Дев’ятсот тридцять сім до одного. нехаи буде тисяча до одного.— Вона помовчала, рахуючи в думках. — Виходить, одинадцять з половиною моїх кроків. — Повернувшись у потрібному напрямку, відміряла належну відстань. — Дуже сподіваюся, що не влучу в якусь лісову хатину.
— Треба було рахувати від Колвина,— зауважив Ши- мас, що ишов слідом за нею. — Якщо він дивиться на північ, то це не західнии напрямок, а північно-західно-західнии.
— Я краще знаю, що робити, професоре,— відповіла відьма з поблажливими нотками в голосі. — Нас віднесло вбік, бо початкове місце було заиняте вами и тим огрядним чорним.
— І справді, — присоромлено мовив він. — Як я сам не второпав.
— Це на вас вплинула Темна Енерґія. Вона затуманює розум. Тому нам треба забиратися звідси.
Ріана виставила вперед праву руку, з її долоні вихопився тонкии промінь білого світла і пронизав темряву над ними. Шимас був приголомшении силою відьомських чарів, які навіть у Тиндаярі не втрачали своєї ефективності. Сам же він ледь відчував свою маґічну силу; хоч довкола и не бракувало звичаиної природної енергії, якою він міг живитися, маиже вся вона ишла на те, щоб стримувати руинів- нии вплив зловісної Темної Енерґії.
В юності Шимас читав багато книжок про минулі часи, коли на Абраді точилася боротьба між людьми та пекельними істотами. У деяких книжках були історії про те, як чаклуни провалювалися крізь демонічні тунелі в Тинда- яр. Вигадані історії цим не обмежувалися и оповідали, як мужні чаклуни билися з демонами та чудовиськами, а потім самі прокладали тунелі на поверхню. Правдиві ж історії чесно визнавали, що всі вцілілі в Тиндаярі чаклуни (за винятком, певна річ, чорних] поверталися звідти тим самим шляхом, яким туди и потрапили. Лише відьмам вистачало маґічної сили, щоб пробити до земного світу власний тунель.
Не минуло й п’яти хвилин, як Ріана зупинилася.
— Це важче, ніж я думала, — сказала вона. — Не вдається одночасно працювати і стежити за околицями.
