земної енерґії и щосили відштовхнувся від чорної поверхні Тиндаяру. З цим поштовхом він трохи перестарався і надто швидко помчав тунелем. Його огорнула сіра імла, яка спершу згустилася, бо Шимас віддалився від Ріани, а потім стала рідшати в міру наближення до земного світу.
Шимаса відчутно труснуло, сіра імла остаточно зникла, і він злетів аж над верхівками дерев, укритих золотавими кронами. На якусь мить непорушно завис у верхніи точці траєкторії, а потім почав падати вниз.
„Тільки б цього не бачила Ріана,“— думав Шимас, уповільнюючи своє падіння. — „Вонаж бо вирішить, що я стра- шеннии незграба.“
Він якраз устиг опуститися на вкриту пожовклим трав’яним килимом галявину і прибрати впевненого вигляду, коли з темного отвору в землі вигулькнув Колвин аб Девлах, а слідом за ним з’явилася Ріана. Злетівши не вище, ніж на три фути, вона плавно приземлилася біля самого входу в тунель і роззирнулась довкола.
— Зараз я точно визначу наше місцезнаходження і напишу сестрам, щоб подивились на карті, де тут найближча дорога, й надіслали по нас карету. Та спершу. — Ріана простягла над тунелем руки, і з них посипалися світло-блакитні блискавки. — Це можна було б зробити й швидше, кількома потужними розрядами, але не варто лякати лісових мешканців
Проте Шимас розумів, що причина не в її турботі про спокій звірів та птахів. Ріана ніколи не втрачала нагоди похвалитися перед ним своїм умінням; тож, мабуть, вона боялася, що найпотужніша блискавка, яку їй вдасться викликати, не справить на нього належного враження і лише покаже йому межу її сили.
— Колвине,— звернулась Ріана до чорного, не припиняючи насилати на тунель блискавки, — ти вмієш відрізняти їстівні ягоди від отруйних?
— Точно не знаю, пані. Та, здається, вмію. — Досить вправно, як на чаклуна, що втратив пам’ять, він створив стандартне плетиво для визначення отруйних речовин. — Це воно?
— Так, воно. Піди назбирай мені трохи ягід. Бо сьогодні я ще не обідала.
— То, може, впіймати для вашої ласкавості якесь звірятко?— запропонував Колвин.— Смажене м’ясо дуже смачне.
— Ні, не треба. Ягід вистачить.
Мало не підстрибуючи на радощах, що отримав від своєї пані нове доручення, Колвин помчав у лісові хащі.
— Упокорені всі такі? — запитав Шимас.
— Всі, — відповіла Ріана. — Незалежно від того, скільки минуло часу, в них так і не формується нова особистість. Більшість сестер переконані, що чари покори позбавляють людину душі.
— Тобто, перетворюють на розумну тварину?
— Атож. На розумну и слухняну домашню тварину. На тварину, що володіє Темною Енерґією, але нічого не знає про Зло.— Закривши тунель, Ріана подмухала на долоні, хоч могла просто наслати на них охолоджувальні чари. — Як повернемося до Манхаина, передам Колвина тутешнім сестрам. Нехаи вони вирішують, що з ним робити.
— Я б не радив із цим квапитися, — пролунав трохи осторонь чистии, мелодіинии голос. — Він ще стане тобі в пригоді.
Здригнувшись від несподіванки, Шимас рвучко повернувся і побачив біля самого берега озера знаиомого золотоволосого хлопчака, якии понад місяць тому кинув иого серед еидальського степу і змусив самотужки добиратися на Північ. Цього разу диннеші не вдавав із себе сільського шибеника, а був одягнении у темно-синіи костюм із червоними вставками, схожии на мундир мінеганських ґвардіи- ців.
Шимас збирався попередити Ріану, щоб вона не застосовувала маґію, та в цьому не було потреби. Молода відьма и не думала чарувати; вона схилила голову и шанобливо мовила:
— Вітаю тебе, світлоносцю. Наша зустріч — велика честь для мене.
— І це все? — запитав спантеличении Шимас. — Отак просто? Ти відразу здогадалася, хто він такии?
