Ріана відвела погляд.
— Тоді багато сестер вирушить на їніс на н-Драиґ. Навряд чи це входить у плани світлоносця. Якби він хотів надіслати туди цілии загін, то звернувся б не до мене, а до наи старших.
Шимас кивнув:
— Я так і думав. Передовсім ви дбаєте про те, щоб ніхто вас не випередив, не вкрав вашу славу. Але ж це безвідповідально, леді Ріано, хіба не розумієте? Якщо, не даи Диве, ми загинемо.
— Тоді слідом за нами приидуть інші, — урвала иого Ріана, сердито зблиснувши очима.— Я не така безвідповідальна, як ви думаєте, професоре. Сьогодні ж напишу звіт про нашу розмову з диннеші и надішлю на Тір Мінеган. Тільки не наистаршим, а до свого помешкання в Тах Ера- хоиді. Якщо з нами щось трапиться, сестри прочитають мої записи і про все дізнаються.
— А як ви поясните, що не збираєтесь їхати в Дин Гаїл?
— Просто скажу, що передумала и вирішила побувати на Драконячому острові. От і все. — Вона замовкла и ненадовго задумалась. — Зате з Колвином можуть бути проблеми, доведеться переховувати иого від сестер. На щастя, всі впокорені надзвичаино слухняні. Винаиму кімнату в най ближчому трактирі, накажу там чекати мене, і він чекатиме хоч до скону. Так само вчиню в Блахірзі и Вантаині. Добре, що лише в цих двох містах на нашому шляху є відьми.
— Отже, ви пропонуєте їхати до Вантайна? — запитав Шимас.
— Так, — відповіла Ріана. — Це на той випадок, якщо на півдорозі ви знову передумаєте. Тоді я матиму запасний варіант в особі Айвен вер Мейглан. — Вона коротко розсміялася. — Жартую, професоре. Просто нам не варто повертатися в Еврах. Звичайно, це більший порт, ніж Вантайн, і там було б набагато легше найняти корабель до Ініс на н- Драйґу. Проте в Еврасі є сестра Айліш — а вона з біса розумна, дуже допитлива і може щось запідозрити. Краще триматись якнаидалі від неї .
Розділ XIX
Рондав
Піднявшись по трапу, Ейрін ступила на палубу корабля й повернулася до Шайни, що йшла слідом за нею.
— Ну от, я вже на мінеганській землі. Ти дотримала слова перед моїм батьком.
Шайна ствердно кивнула, хоч і почувалася трохи ніяково. Формально вона виконала свою обіцянку, але не могла позбутися думки, що таке виконання скидається на шахрайство — бо ж до Тір Мінегану ще залишалося понад сім сотень миль морського шляху.
— Та годі вже, Шайно, — сказала Івін, яка відтепер перебрала її повноваження. — Не турбуйся, все буде гаразд. Лишилося вже небагато. Ми будемо в Абервені раніше, ніж ви вернетеся в Тахрін.
Шайна в цьому не сумнівалася. Навіть за звичайних умов подорожі морем були швидші, ніж суходолом, а за сприяння відьом, що вміли керувати вітром, кораблі взагалі летіли мов на крилах. Тож ці сімсот з гаком миль через Коннахтське море до Тір Мінегану і справді будуть коротші за ті двісті, що розділяли порт Рондав і катерлахську столицю.
Передостанньою пасажиркою, що піднялася на борт, була Фіннела. По трапу вона йшла повільно й обережно, однією рукою притримувала пишні спідниці, а іншою міцно хапалася за поруччя, та ще й удавалась до чарів, щоб зберегти рівновагу. Остання, Ронвен, так боялася стати на східці, що рудобородий здоровань-капітан мусив підхопити її на руки й перенести на корабель.
Поставивши злякану дівчинку на палубу, він басовито мовив:
— Вітаю на борту „Фанлеоґа“, ласкаві пані. Тепер прошу за мною, покажу ваші каюти.
Більшість відьом пішли слідом за капітаном, а біля трапу залишились тільки Шайна, Ейрін, Етне та Фіннела з Рон- вен.
— От і все, — сказала Шайна. — Я вже піду, не буду вас затримувати. — Вона обняла Ейрін. — Щасти тобі, сестро. Хай береже тебе Див.
— І тебе, Шайно, — відповіла Ейрін. — І всіх вас, — додала вона, поглянувши на причал, де були Ґвен, Бренан, Мораґ та Шаннон, які не стали підніматися на корабель.
