— Та ніяких планів, мабуть, і не було. Просто стукнуло їй у голову, вона розвернулася на півдорозі до Дин Гаїла й поїхала в інший бік. А тобі не написала, бо думала, що ти й далі супроводжуватимеш Ейрін. Сама напиши Ріані, гадаю,
вона тільки зрадіє. А завтра повернешся в Рондав і сядеш на першии-ліпшии корабель, що иде до Вантаина.
— Ну, не знаю,— невпевнено мовила Мораґ.— Це виглядатиме так, ніби я набиваюся...
Шаина розсміялась:
— Та тобі просто ліньки! Ти здатна лише патякати про свою палку любов до морських пригод, а як доходить до справи, завжди знаидеш причину, щоб залишитися на березі.
— Не вигадуи, — образилася Мораґ. — Я була на Ініс Ші- нані.
— Авжеж, відважна мандрівка! Цілих триста миль від хамраиґського узбережжя! Після цього уявила себе бувалим морським вовком і наступні три роки сидьма просиділа в Еврасі. Залишалася б там і досі, якби не Еирін.
— Я збиралася на Шогірські острови.
— То чому не поїхала з Аиліш на Лівенах? Звідти до Шо- гірів удвічі ближче.
— Просто я нікуди не кваплюся. Ще встигну побувати і на Шогірах, і на Ініс на н-Драиґу. І, до речі, добре, що не поїхала. Тоді б я не супроводжувала Еирін і не стала свідком пробудження Первісної. Пропустила б таку визначну подію.
Шаина відчула, як спрацювали поштові чари, и відразу потяглася до сумки, де лежали аркуші з плетивом чекання. Та тут двері рвучко розчахнулись, і до кімнати забігла схвильована Шаннон. Вона була в одному лише халаті, а її чорне волосся блищало від вологи.
— Ви вже знаєте?
Шаина миттю здогадалася, що це пов’язано з щоино отриманим листом. Вочевидь, такии самии лист надшшов до Шаннон на пару хвилин раніше і приніс не дуже приємні новини.
— Ні, — сказала Мораґ, — ще не знаємо. А що сталося?
Шаннон зітхнула:
— У нас великі проблеми. Король Енгас помирає.
Розділ XX
Несподівані союзники
Імар дивився на мертвого чоловіка в ліжку і не міг знайти в собі бодай крихти співчуття до нього. Лише шкодував, що небіжчик так легко перебувся.
„Пощастило ж паскудному покидьку!“— з досадою думав король. — „Якби на світі існувала справедливість, він помирав би повільно, в муках, з усвідомленням того, що від його хвороби існують ліки, проте ними не можна скористатися, бо вони чаклунські, нечисті. А втім, цей побожний телепень і сам би від них відмовився. Конав би з молитвою на вустах, славлячи Дива за те, що дав йому сили подолати диявольську спокусу..“
Закінчивши огляд принца Броґана, майстер Шовар аб Родрі, головний королівський медик, склав інструменти до своєї валізи й підвівся.
— Це був серцевий напад, государю,— сказав він Іма- рові. — Все сталося миттєво, вві сні. Ваш дядько нічого не відчув.
— Але ж батько ніколи не скаржився на серце, — розгублено мовив сімнадцятирічний Лаврайн, старший з Броґа- нових дітей. — І взагалі, він мав чудове здоров’я, навіть на нежить рідко хворів.
— На жаль, буває й так, ваша високосте. Іноді серце відмовляє в цілком здорових людей, і запобігти цьому неможливо. Медицина тут безсила.
