пильної уваги, як раніше, та все одно чимало перехожих зупинялись і проводжали їх поглядами, а то й навіть тицяли в них пальцями. Штани Мораґ та Шаннон непомильно виказували в них відьом, а надзвичайна схожість між Шайною та Бренаном буквально волала про те, що це їде відьмак — тои самии, якии заміряється на катерлахську корону.
Аби ця схожість не так упадала в очі, Шаина полишила Бренана на Ґвен, а сама обігнала Мораґ з Ліамом, що розповідали одне одному непристоині анекдоти и весело сміялись, і порівнялась із Шаннон, яка їхала попереду з похмурим виразом обличчя.
— Як подумати, то це навіть смішно, — сказала вона Шаині. — Чого я сумую? Ми з Еирін знаиомі лише півтора тижні. ну, коли не рахувати листування. Та и, зрештою, вона ще мала. У нас із тобою дружба не склалася саме через різницю у віці.
— Тоді тобі було двадцять, а мені дванадцять, — зауважила Шаина. — Я була нахабним, зухвалим дівчиськом і збиткувалася з усіх, хто поступався мені силою. З-поміж менших сестер мене могла терпіти лише Ґвен, бо и сама була така. А Еирін геть інакша.
— Це точно. Вона зразкова відьма. Така правильна, така сериозна, що часом аж дратує. Схожа на ївін, але нітрохи не нудна. Мені її дуже бракуватиме.
— Мені також, — зізналася Шаина. — Проте моє місце тут, із братом.
Шаннон озирнулася и кинула швидкии погляд на Бренана з Ґвен.
— Як він? Тримається?
Шаина ствердно кивнула:
— Сьогодні вже краще, ніж учора. А вчора було краще, ніж позавчора. Нарешті перестав звинувачувати себе в їхніи смерті. Ми з Ґвен таки переконали иого, що він жодним чином не міг цьому запобігти.
— Просто не розумію, як люди можуть бути такими бовдурами, — похитала головою Шаннон. — Хоч убии, не збагну. Гаразд, нехаи їм змалечку втовкмачили, що чари є наилихішим у світі злом. Нехаи вони зросли щиро переконані в тому, що відьмам і чаклунам місце на вогнищі. Та невже ця дурна лахлінська віра геть-чисто позбавляє розуму, вбиває наименше почуття самозбереження?
— Я теж не розумію, — сказала Шаина. — Хоч Бренан і намагався пояснити, та все марно. Для цього мені бракує уяви. Насправді лахлінці ще божевільніші, ніж я гадала.
Чотири дні тому від Моркадес вер Ріґан надшшла звістка про те, що з усіх Бренанових родичів (Шаина досі не могла думати про них, як про свою рідню] вціліли лише дві наименші кузини. Іх привіз до Дінас Ірвана лахлінськии офіцер на ім’я Фергас аб Ґвиртир, якии не захотів зустрітись із сестрою Моркадес, а передав дівчат під опіку капітана двірської варти і негаино залишив королівськии палац, після чого иого слід загубився. Капітанові вдалося з’ясувати в скупого на слова лахлінця лише те, що король Імар зміг урятувати Марвен та Ґраине від довічної каторги і доручив иому доправити їх на Абрад. Це підтверджував і су- провіднии лист за підписом міністра права та справедливості, в якому сухо мовилося, що всіх старших членів родини Киннаха аб Еига приречено до страти за зв’язок із відьмами, і лише двох наименших дочок, дівиць Марвен і Ґраине, король визнав за можливе помилувати, прирікши їх на довічне вигнання з благословенної лахлінської землі. А трохи згодом убиті горем дівчата розповіли, що їхні батьки, отримавши від Бренана листа, поквапилися сповістити поборників, хоча старшии син Еиган та иого дружина Невен благали цього не робити.
Бренан дуже болісно сприиняв цю новину і звинувачував себе в тому, що не зміг написати їм переконливіше. Проте Шаина та Ґвен, розібравши иого листа слово за словом, довели иому, що людеи, які не дослухалися до таких арґу- ментів, уже ніщо не могло переконати. Тоді Бренан вигадав собі новии гріх — що здуру написав тітці з дядьком, а не кузенові Еигану, якии, хоч і був великим сволотою, відзначався розумом та обачністю. Ні Ґвен, ні Шаина не стали з ним сперечатися, а просто дали иому продумати такии варіант до кінця, і зрештою він діишов висновку, що це нічого не змінило б. Еиган неодмінно показав би батькам листа, а ті не забарилися б доповісти про все поборникам.
Так само брат мусив визнати, що и без иого листа тітчину родину спіткало б лихо. Поборники через своїх шпигунів на Абраді однаково б довідалися про Бренанове існування, і з цим він нічого не міг удіяти. За великим рахунком, в усьому була винна Айліш вер Нів, а ще більше — найстарші сестри, які вісімнадцять років тому відмовилися відрядити на Лахлін рятувальну експедицію...
Оскільки їхній загін був невеличкий і не мав при собі в’ючних коней, то за цей день вони проїхали понад сорок миль і зупинилися на ночівлю в садибі лорда Еллара аб Ґа- вайна, що був одружений з троюрідною племінницею короля Енгаса. Невдовзі після вечері Шайна отримала одразу два листи, від Ейрін і Етне, які повідомляли, що перший день плавання минув спокійно, без будь-яких пригод, і за десять годин „Фанлеоґ“ пройшов майже півтори сотні миль. На кораблі було досить відьом, щоб цілодобово підтримувати сильний ходовий вітер, проте капітан попросив на ніч послабити його, щоб команда могла відпочити. Та навіть за такого режиму вони планували прибути до абервен- ського порту щонайпізніше вранці п’ятого дня подорожі.
— Тепер ми вже точно їх не випередимо, — сказала Мо- раґ, яка саме завітала до Шайни, щоб, за її власним висловом, почесати перед сном язика. — Добре, коли будемо в Та- хріні двадцять дев’ятого ввечері. Що не кажи, а море таки сильно скорочує відстані.
— Зате суходолом зручніше, — зауважила Шайна. — Я лише двічі плавала на кораблях — з Тір Мінегану в Івидон і через Румнахську затоку. Не скажу, що мені сподобалося.
— А мені подобається. Якби Ріана запросила товаришувати їй у подорожі на Ініс на н-Драйґ, я б залюбки погодилася. — Мораґ скрушно похитала головою. — І знає ж, негідниця, що я люблю море, але ні словечка не написала про свої плани.
