— Це не проблема. Я не повертатимусь до Евраха, а поїду у Вантаин. — Вона знову зиркнула на Шимаса. — Там мешкає Аивен вер Меиглан, яка навчалася в Абервенськіи школі, коли я була підлітком. Ми з нею товаришували, і я певна, що вона погодиться супроводжувати мене.
— От і добре, — задоволено кивнув диннеші. — Бажаю
тобі успіху в пошуках.
— Ти вже йдеш? — засмутилася Ріана.
— Так, мені час повертатись у Ґвифін. Про Ініс на н- Драйґ я сказав усе, що міг.
— А про інше? Про те, як улаштовано світ.
Дитяче обличчя диннеші осяяла лукава і водночас поблажлива усмішка.
— Тобі справді це цікаво? Чи просто хочеш похвалитися перед сестрами новими знаннями, досі нікому не відомими?
Ріана збентежено опустила очі, її щоки запаленіли. А диннеші, миттю прибравши серйозного вигляду, вів далі:
— На жаль, мушу розчарувати тебе. Ми вже давно поділилися з вами тими знаннями, які вважали за потрібне передати людям. А решту здобувайте самі. От Шимасові я мав що сказати, бо деяку інформацію відьми таки приховали від чаклунів. ну, і ще є один факт, який усі відьми, що спілкувалися з нами, вирішили приховати й від власних сестер. Крім цього факту, все інше ти знаєш. А про дещо нове довідаєшся, коли виконаєш свою місію. Я певен, що це знання справить велике враження на твоїх сестер і зробить тебе знаменитою. Щасти тобі, Ріано вер Шонаґ. І тобі, Шимасе аб Неиване, якщо зміниш своє рішення.
З цими словами диннеші розчинився у м’якому сяйві, яке за кілька секунд згасло. Ріана повернулася до Шимаса:
— І що то за факт, який від нас приховали?
— Це стосується Ґвифіну. Він не один-єдиний, як Кейґант. У кожного світу є свій, окремий Ґвифін, і диннеші, що мешкають там, можуть лише вірити в існування Творця. Або ж не вірити.
— Зрозуміло. Сестра Івін так і думала. Отже, професоре, — тон відьми став діловим, — ви не їдете зі мною?
Він зітхнув:
— Та ні, все-таки їду.
Ріана пильно подивилася йому в очі.
— І що ж змусило вас передумати? Чи ви просто кокетували? Набивали собі ціну?
— Аж ніяк, — похитав Шимас головою. — Я не хочу нікуди їхати. але мушу. Диннеші сказав, що на їніс на н-Драиґ ми здобудемо нове знання. А хіба ж я можу проити повз таку нагоду? Ніколи б собі цього не пробачив. Він пшмав мене так само, як вас — на обіцянку слави.
її щоки знову спалахнули.
— Дурниці! Я погодилась відразу, ще до того, як він про це згадав. На відміну від вас, я ні секунди не вагалась.
— А коли так, — не поступався Шимас, — то розвіите мої сумніви. Скажіть, що негаино повідомите інших відьом про нашу зустріч із диннеші.
