До Лаврайна підбігла найменша сестра Альве і мовчки пригорнулася до нього; він став гладити її хвилясте світле волосся. Інші двоє сестер утішали матір, леді Ґвайр, що ридала в кутку кімнати. З усієї родини був відсутній лише менший Броґанів син, Мевріґ, якому нещодавно минуло дванадцять. Саме вчора він застудився, майже всю ніч не спав через сильний жар та кашель і лише під ранок заснув. Його поки не будили.
їмар поклав руку на Лавраинове плече, але нічого говорити не став. Звичаино, він міг би вичавити із себе фальшиві слова жалю, та кузен однаково б иому не повірив. При дворі ні для кого не була таємницею глибока неприязнь між королем і иого дядьком, яка віднедавна різко загострилася и набула всіх ознак відвертої ворожнечі. У конфлікті їмара з верховним поборником принц Броґан демонстративно підтримав останнього і привселюдно називав племінника єретиком. Утім, сам Аивар аб Фердох нітрохи не радів через таку підтримку, бо в колі своїх прибічників Броґан жорстко критикував иого за поступливість і нерішучість. Ці слова знаходили щирии відгук у серцях радикально налаштованої частини поборників, украи незадоволених пасивністю свого лідера. З донесень аґентів Таємної Служби їмар знав, що в Поборчіи Раді сформувалася невелика, але дуже активна група, члени якої прагнули всадовити Броґана на трон і чинили на решту радників шалении тиск з вимогою висунути проти короля звинувачення в потуранні ворогам Святої Віри. Певна річ, лорд Аивар не міг цього допустити, бо розумів, що їмар не забариться кваліфікувати такі дії, як спробу державного заколоту. Тож за наявних обставин принц Броґан становив загрозу і для короля, і для верховного поборника, а иого смерть була на руку їм обом. ї ще невідомо, кому з них більше.
До кімнати ввіишов проповідник у біліи сутані, з псалтирем у руках. їмар не мав наміру залишатись і брати участь у задушному молебні, тому звернувся до лікаря:
— Маистре Шоваре, я хочу почути від вас детальнии звіт. Але не тут. Прошу проити зі мною.
— Так, ваша величносте.
Вони залишили спальню саме вчасно — за ї хніми спинами проповідник з підвивання заблагав Великого Дива прииняти до себе душу иого вірного раба Броґана.
„Абрадські духівники ніколи не називають людеи рабами Дива,“— подумав їмар. — „Лише дітьми. А нашим проповідникам бракує глузду збагнути, що цим вони принижують Всевишнього. Зображають иого самодуром, жорстоким
тираном, що ставиться до власних дітей, як до рабів..“
Також Імар категорично не сприимав лахлінської тези про вічне загробне життя, а натомість схилявся до вчення про переселення душ, яке сповідували всі абрадські доктрини. На його думку, лише дурні могли всерйоз вірити, що за кілька десятиліть перебування на землі людина здатна заслужити на нескінченне раювання в Кейґанті. І взагалі, тоді б Небеса були просто пхом напхані незчисленними душами, які назбиралися там за час існування Всесвіту. Та й Ан Нувін уже б луснув, переповнений сонмищем грішників. Хіба це потрібно Дивові? Він же створив людей для земного життя! Інша річ, коли душа, завершивши черговий цикл, вирушає на тимчасовий спочинок до Кейґанту, де збирає докупи спогади всіх минулих життів, а потім знову відроджується в земному тілі і з чистого аркуша починає писати наступний розділ книги свого вічного буття. Сама думка про таку нескінченну процесію перероджень полонила Іма- рові уяву, в ній він вбачав глибокий і нетривіальний сенс людського існування.
У коридорі перед Броґановими покоями зібрався чималий натовп, серед якого погляд короля відразу вихопив струнку, тендітну постать Елвен вер Кайлем, дочки ґене- рала Кайлема аб Рордана, князя Шогайрінського. Хоча для самого Імара набагато більше важило те, що з материного боку Елвен була двоюрідною сестрою його покійної дружини. За останній рік вона перетворилася з щуплявої дівчин- ки-підлітка на вродливу юну дівчину, надзвичайно схожу на свою кузину Ґрайне, і коли Імар дивився на неї, йому аж дух перехоплювало.
Поруч із Елвен стояв Ґарван аб Малах, який, попри свою молодість, зажив собі слави наивправнішого ловця злодії в у всьому королівстві. Під час служби в ханґованському міському суді він був найгрізнішим ворогом злочинного світу столиці, а три роки тому, за рекомендацією міністра права та справедливості, лорда Дивліна аб Ґалховара, Імар призначив його королівським слідчим з особливих доручень. На цій посаді майстер Ґарван уже встиг упіймати кередіґон- ського шпигуна (справжнього, а не вигаданого поборниками], розплутати кілька вбивств, скоєних на території Каир Ґвалхалу, і викрити цілу низку посадових зловживань з боку нечистих на руку державних чиновників.
При появі короля присутні вклонилися. їмар відповів їм кивком і підіишов до Елвен та Ґарвана аб Малаха.
— Добре, що ви тут, маистре Ґарване, бо я саме збирався викликати вас. Маистер Шовар запевняє, що лорд Бро- ґан помер із природних причин, та все ж допитаите свідків і надаите мені звіт з вашими висновками. Я хочу, щоб у ціи справі була цілковита ясність.
— Буде виконано, государю, — відповів слідчии.
— А ви, леді Елвен, — їмар перевів погляд на дівчину, — мабуть, приишли підтримати свою тітку та кузин? — (Леді Ґваир бан Броґан, уроджена вер Рордан, була рідною сестрою Елвениного батька.] — Вони саме моляться за спочинок душі лорда Броґана, можете приєднатися до них.
— Боюсь, моя присутність на молитві не зарадить їхньому горю, — відповіла Елвен. — Власне, я ишла до вас, государю. Хотіла обговорити з вами одне питання, коли почула про цю жахливу трагедію. Вине могли б приділити мені трохи часу?
— Для вас я завжди знаиду час, — запевнив її їмар. — Сьогодні, в зв’язку з жалобою, я скасовую всі урядові зустрічі та наради і весь ранок буду вільнии. Заходьте до мене десь через півгодини.
— Дякую, государю.
