Дівчина ствердно кивнула:
— Він чаклун. ї міи учитель.
На цю звістку їмар лише тихо зітхнув.
— А я ще шкодував, що не маю на службі чаклуна. Тепер, мабуть, мені варто шкодувати, що не наиняв маистра Шовара раніше. Якби п’ять років тому він був головним медиком. усе б склалось інакше.
Елвен нарешті сіла в крісло.
— Маистер Шовар міг би вилікувати твою дружину. Ще в молодості иому поталанило якимсь дивом роздобути справжніи, хоч і дуже старии, підручник з маґічної медицини. Він навчався за ним і досконало володіє лікувальними чарами, проте через Броґанову заборону не мав змоги навіть наблизитися до Ґраине. Ну, а я. на жаль, тоді я геть не вміла лікувати. ї пронести приготовлене маистром зілля під виглядом гостинців ніяк не вдавалося — варта щоразу їх забирала. Врешті-решт я знаишла спосіб дати Ґраине ліки, але вони вже нічим їи не зарадили, хвороба заишла надто далеко. Я плакала від безсилої люті и заприсяглася собі, що Броґан неодмінно за все поплатиться. Цієї ночі я виконала свою обітницю — і перш ніж убити його, сказала, за що він помирає. Попервах він поводився зухвало, проклинав мене, навіть погрожував, але під кінець, зазирнувши смерті в очі, злякався, розгубив усю свою святенницьку пиху і став благати мене про милосердя.
Відтак між ними запала мовчанка. Імар дивився на Ел- вен і досі не міг повірити, що вона чаклунка. Попри все своє вільнодумство, він почував панічний страх перед чарами і мимоволі, за вкоріненою змалку звичкою, уявляв чаклунів жорстокими та бездушними нелюдами. А Елвен аж ніяк не вписувалась у цей образ, дарма що безсоромно зізналася в убивстві й не виказувала ні найменшого каяття за свій учинок. Тут Імар не міг її засуджувати, бо й сам пристрасно жадав дядькової смерті і вже давно втратив лік планам помсти, що їх розробив за ці п’ять років, але не наважився здійснити. А от Елвен наважилась — і цим засвідчила, що вона хоробріша, рішучіша за нього.
— Тебе ніхто не помітив?
— Ні, — впевнено відповіла вона. — Про це не турбуйся. Жодна душа не бачила, як я заходила до Броґанових покоїв. Так само ніхто не бачив мене в коридорах. А слуги переконані, що цієї ночі я взагалі не залишала своєї кімнати.
— Все одно будь насторожі, — попередив Імар. — Особливо з майстром Ґарваном. Він до біса проникливий, бачить людей наскрізь.
— Знаю. Але з ним ніяких проблем. Ґарван був зі мною, коли я розбиралася з Броґаном, і пильнував, щоб ніхто мені не завадив. Він теж чаклун.
Від несподіванки Імар зайшовся кашлем.
— І він?. Та скільки ж вас?!
— Лише ми троє в усьому Ханґовані. Ще Ґарван знайшов був двох малих хлопчаків з чаклунським хистом і подбав про те, щоб вони переїхали на Абрад. А одного разу зустрів на Ринковій площі молоду чаклунку, проте вона, відчувши його маґію, налякалась і втекла. Розшукати її не вдалося. Мабуть, бідолашна жінка чкурнула геть із міста.
— Схоже, що так, — погодився Імар, якому відразу згадався лист Бренан аб Ґрифида, де тои, серед іншого, розповідав про свою єдину зустріч із чаклуном на Лахліні. Виявивши в чоловікові, що проходив повз нього вулицею, ма- ґічну силу, хлопець мало не зомлів від страху. Наиперше иому спало на думку, що поборники вже викрили цього чаклуна і тепер стежили за ним у сподіванні спшмати ще когось. Певно, и та чаклунка, зустрівши Ґарвана аб Малаха, подумала так само.
— Мені дуже пощастило, — вела далі Елвен, — що маистер Шовар звернув на мене увагу. Помітити дорослого чаклуна неважко, він
— Твою хворобу я пам’ятаю, — сказав Імар. — Тоді Ґраи не була дуже засмучена, що не може провідати тебе, бо сама на вітрянку не хворіла. — Він пильно подивився іи у вічі. — Чому ти досі на Лахліні, Елвен? Чому тут залишилися маистер Шовар і маистер Ґарван? Тобі ж досить було поцупити одну з материних коштовностеи, щоб оплатити ваш переїзд на Абрад. А тепер і своїх маєш удосталь. Чому не взяла їх і не втекла з цієї триклятої країни? Тільки не кажи, що любиш Лахлін, він не заслуговує на любов. І тим більше не заслуговують на неї лахлінці. Вони гідні лише жалю та зневаги.
Елвен відвела від нього погляд і задивилась у вікно, за яким гуляла хуртовина. Вона почалася ще вчора ввечері, всю ніч настирливо періщила снігом у шибки і навіть на ранок нітрохи не вщухла.
— Попервахя просто боялася, — заговорила дівчина. — Перспектива переїзду на грішнии, нечестивии Абрад лякала мене дужче, ніж загроза з боку поборників. Зараз мені саміи важко в це повірити, але так і було. Добре хоч ніколи не спадало на думку в усьому зізнатися и покаятись. Маи стер Шовар знаишов потрібні слова, щоб переконати мене в марності сподівань на милосердя Конґреґації.
