На якусь секунду Імар сторопів, потім схопився на ноги, прожогом кинувся до дверей і рвучко розчахнув їх. На щастя, передпокій був порожній. Ґвардійці стояли на варті аж у коридорі, а камердинер перебував у іншій кімнаті. Зачувши стукіт дверей, він квапливо прибіг до короля.
— Так, государю?
— Ні, нічого, — відповів Імар. — Мені просто почулося. Повертайся до своїх справ.
— Слухаюсь, государю. — Слуга вклонився і вийшов.
А Імар зачинив двері кабінету й докірливо мовив:
— Більше так не жартуй, Елвен. Якби хтось тебе почув. що тоді я мав робити? Вбити безневинну людину?
Дівчина силувано всміхнулася:
— Я зовсім не жартую. І ти це розумієш, просто даєш мені можливість відмовитися від своїх слів. Проте я не відмовлюсь. Можеш не боятися, що нас підслухають. Я за цим стежу.
— Стежиш? — спантеличено перепитав Імар. — Як?
У відповідь Елвен мовчки простягла руку в напрямку стола. Срібний свічник, що там стояв, повільно піднявся в повітря і, перелетівши через пів кімнати, сам вклався в її долоню.
— Я могла б вигадати якусь ефектнішу демонстрацію моєї сили, — сказала вона, підвівшись із крісла й поставивши свічник на камінну полицю, — але не хотіла тебе лякати. Та, бачу, все одно налякала. Маю надію, не до такої міри, щоб ти покликав варту.
— Я б нізащо. ніколи.— промимрив геть очманілий Імар. — Диве милостивий! Отже, ти. ти.
— Так, я чаклунка,— незворушно підтвердила Елвен. Вірніше, як збагнув за мить король, вона лише вдавала з себе незворушну, а насправді дуже хвилювалася, про що свідчило дрібне тремтіння її губ. — І сьогодні вночі я вперше застосувала чари для вбивства. Не скажу, що це було легко.
їмар знову кинув сторожкии погляд на двері. Попри запевнення Елвен, він увесь аж холонув від страху, що їхню розмову можуть почути.
— ї давно ти. ну, цього. вмієш чаклувати?
— Та вже давненько. З восьми років.
— О, ні. — простогнав їмар, підшшов до стільця и важко опустився на нього. — Твої батьки про це знають?
— Ні, не знають, — похитала головою Елвен, продовжуючи стояти перед ним. — Я їм нічого не сказала.
— Боялася, що віддадуть тебе поборникам?
— Ну, тато мене б точно не зрадив. А мама. вона надто побожна. З мого боку було б жорстоко піддавати її такому випробуванню, змушувати робити вибір між любов’ю до дочки і вірністю своїм реліґіиним переконанням.
— Ти думала так у вісім років? — недовірливо запитав їмар.
— Звісно, ні. Це слова маистра Шовара.
— То він знає про тебе?!
