функціонували довше, і їхнє світло нічим не відрізнялося від сонячного — та це вже були несуттєві дрібниці. Головне полягало в іншому: судячи з усього побаченого Шаиною в Кардуґалі, король Келлах мав у себе на службі дуже гарного чаклуна. Можна не сумніватися, що з такими непересічними здібностями Іґан аб Кін міг залюбки отримати місце при будь-якому з великих королівських дворів як на Півдні, так і на Півночі. А проте, він обрав маленькии Леннір, де народився, і ніколи не зраджував свого вибору, хоча (в чому Шаина була цілковито впевнена] иого неодноразово спокушали заманливими пропозиціями сусідні королі.
Поступово вечеря добігла кінця. Власне, присутні вже давно наїлись, але ще добру годину просиділи за столом, потроху куштуючи вино та солодощі, розмовляючи між собою або розважаючись виступами придворних музик, жо- нґлерів і танцівниць. Нарешті Келлах аб Тирнан підвівся зі свого місця і побажав усім на добраніч. Після чого запропонував Шаині руку, якою вона охоче скористалася, щоб і собі
встати.
— Якщо не заперечуєте,— сказав король,— я волів би продовжити наше спілкування у приватному колі.
Шаина була готова до цього, тому негаино відповіла:
— Так, нам є про що поговорити. Гадаю, буде не заивим запросити до цієї розмови маистра Їґана аб Кіна.
Короля здивувала така пропозиція, однак він не став нічого питати, лише виразно подивився на старого чаклуна, а потім перевів погляд на двері. Маистер Їґан усе зрозумів (чи, може, мав гострии слух і розчув останні Шаинині слова], без наименших зволікань вибрався з-за столу и рушив до виходу. Тим часом Шаина попрощалася з членами королівської родини и вищими достоиниками Ленніру, домовилась із Еирін та Фіннелою, що завтра вранці поснідає з ними в їхніх покоях, а потім разом з Келлахом аб Тирнаном і двома ґвардіицями з иого особистої варти залишила бенкетну залу.
В коридорі до них приєдналися Їґан аб Кін та лівреинии слуга з ліхтарем. Усі шестеро дшшли до сходів і стали підніматися нагору. Дорогою король увічливо розпитував гостю про її ґвидонедську рідню, а чаклун мовчки ишов слідом за ними, і Шаина маиже фізично відчувала на своїи потилиці иого запитливии погляд. Він, безумовно, здогадувався про тему маибутньої розмови і не міг збагнути, навіщо иого запросили.
Біля своїх покоїв король відпустив обох ґвардіиців та лакея і провів Шаину з маистром Їґаном до просторого кабінету з двома письмовими столами, кількома шафами та добрим десятком стільців і крісел. Меншии зі столів стояв біля самого входу, праворуч від двереи; на ньому в канделябрі горів невеличкии світильник. За цим столом працював з паперами молодии чоловік, вірніше, юнак, лише нарік або два старшии за Шаину, у строгому чорному вбранні, яке зазвичаи носили правники та чиновники. При появі короля він рвучко скочив на ноги, низько вклонився, а випроставшись, смикнув за шворку, що звисала вздовж стіни біля одвірка. Кімнату залило яскраве світло від маґічного світильника під стелею.
— Государю,— шанобливо мовив юнак.— Пані, маи- стре.
— Ґавіне, — кивнув иому Келлах, — на сьогодні ти віль- нии. Можеш іти. Добраніч.
Хлопець, якого звали Ґавін, знов уклонився, кинув на Шаину трохи насторожении і водночас зацікавлении погляд, після чого швидким кроком виишов з кабінету. Коли двері за ним зачинилися, король пояснив:
— Це Ґавін аб Левеллін, управителів син і міи особистии секретар. Ви не бачили иого на вечері, бо він, вочевидь, запрацювався і про неї забув. Аж надто завзятии у роботі.
Тим часом Іґан аб Кін перевірив накладені на кабінет глушильні чари, які захищали від підслуховування, и доповів, що з ними все гаразд. Король запросив Шаину сідати, де їи зручніше, а сам улаштувався за широким письмовим столом із червоного дерева, що стояв посеред кімнати. Шаи- на обрала собі місце у м’якому кріслі по іншии бік столу, а маистер Іґан примостився осторонь на стільці біля вікна. З усього було видно, що він і досі спантеличении запрошенням на цю розмову.
— Наскільки мені відомо,— заговорив Келлах,— ви сповіщаєте місцевих правителів, котра з їхніх підданих має народити відьму. Проте я не знав, що це правило поширюється и на королівських чаклунів.
— Ні, не поширюється, — відповіла Шаина. — Та наразі ситуація геть особлива. Я справді приїхала по нашу нову сестру, але жодна з вагітних жінок Ленніру мене не цікавить. Дівчина з Відьомською Іскрою
Від несподіванки Іґан аб Кін заишовся гучним, нестримним кашлем. Король відреагував зовні не так бурхливо. Його обличчя зблідло, він завмер, ніби скам’янів, і втупився в Шаину поглядом, у якому читались розгубленість, недовіра, підозра, що з ним вирішили зле пожартувати, — а також страх, що це може виявитися правдою...
Першим оговтався чаклун. Він угамував свіи кашель і, ще тримаючись рукою за груди, хрипким голосом мовив:
— Ї ви так довго шукали її? — Очевидячки, иому навіть на думку не спало, що це якиись жарт. — Усі ці роки? А Еи- рін стільки ж разів могла загинути! Якщо не помиляюсь, у минулі часи лише одна з сімнадцяти дівчат-відьом, що зростали без нагляду, доживала до
