— Саме так, — підтвердив Імар з удаваним жалем. — Цим мають заиматися наші відважні поборники, що покликані захищати благословенну лахлінську землю від чаклунської погані. Армія лише заважатиме їм, бо вшськові, подивімося правді в вічі, не навчені боротися з пекельними вилупками. Тому накажіть своїм підлеглим не вдаватися до наступальних діи, а лише тримати облогу до прибуття цен- туріи* Конґреґації. А тоді нехаи приєднуються до пошуку втікачів, що не заплямували себе співпрацею з чаклуном.
— Слухаюсь, государю.
— І ще одне. Наказ про негаину страту впшманих злочинців поширюється и на тих, що розкаялись і здалися. Вони врятували свої душі від вічного прокляття, відмовив-
шись іти за чаклуном, але мусять заплатити життям за участь у бунті.
— Буде виконано, государю, — запевнив иого Лонан аб Ґораґ. — Я негаино надішлю відповідні розпорядження.
Обидва ґенерали без пояснень збагнули иого задум. Якби бранці потрапили до рук поборників, ті могли відкласти виконання вироку, а натомість пустити брехливі чутки, буцімто їх помилували. Дехто з утікачів, що залишалися в горах, мігупіиматися на цю вудочку, повірити, що иому справді подарують життя, і здатися. А так усі розумітимуть, що їм немає порятунку, тому битимуться до кінця, і один тільки Див знає, яку ціну доведеться заплатити за приборкання цього бунту. Та в будь-якому разі, платитимуть поборники — як життями, так і репутацією. І що більше їх загине, що довше протримаються бунтівники, то дужче впаде авторитет усієї Конґреґації загалом і її керівництва зокрема. Зрозуміло, простии люд і далі молитиметься на поборників, проте Імарові ишлося передовсім про думку шляхти, яка надзвичаино чутливо реагувала на будь-які зміни в балансі сил між королем та Поборчою Радою. Ще вчора Імар не вірив, що иому вдасться перемогти в цьому протистоянні, але сьогодні Елвен подарувала иому надію. І сьогодні ж, за дивовижним збігом обставин, надіишла звістка про те, що звичаинии тюремнии бунт зненацька вилився в повстання єретиків під проводом чаклуна.
Та чи просто це збіг?...
По обіді до короля приишов Ґарван аб Малах зі звітом, у якому підтверджував висновок маистра Шовара про природні причини смерті лорда Броґана. Поки він доповідав про результати опитування свідків, Імар пильно придивлявся до нього, намагаючись відшукати бодаи наименші зовнішні ознаки, що вказували б на чаклунську сутність, проте нічого не знаходив. Перед ним був звичаинии молодии чоловік двадцяти шести років, досить високии, хоч і нижчии за Імара, міцної статури, темноволосии, з гострими рисами обличчя, яке лише з великим перебільшенням можна було назвати привабливим.
Якби маистра Ґарвана викрили, то, поза будь-яким сумнівом, приписали б иого успіхи в полюванні на злочинців до проявів чаклунського хисту. Але досі це нікому и на думку не спадало, бо він, на відміну від більшості слідчих, у своїх висновках завжди спирався на ґрунтовнии аналіз речових доказів та свідчення очевидців. Через те судді и цінували Ґарвана аб Малаха, якии ніколи не апелював до емоціи, не закликав вірити иого чуттю та інтуїції, а просто наводив факти, що переконливо вказували на вину або невинність підсудного...
Коли маистер Ґарван завершив виклад справи, їмар виразно глянув на двері и запитав:
— То підстав для підозр немає?
— Жодних, государю,— відповів слідчии, збагнувши, про що идеться. — Нас ніхто не підслуховує. Донедавна під дверима стояв ваш камердинер, та коли переконався, що нічого сенсаціиного не буде, пішов геть.
— От і добре, — сказав їмар, зненацька відчувши го- стрии напад заздрощів до чаклунського дару свого співрозмовника.
„О, Диве! Чому він, чому не я? Ти ж полюбляєш жартувати, я знаю. А уяви лишень, якии фантастичнии був би жарт — король-чаклун на лахлінському троні!. Втім, Ла- хлін ще може отримати королеву-чаклунку...“
Злякавшись самої думки про це — злякавшись не за себе, а за Елвен, їмар квапливо продовжив:
— Отже, ви знаєте, що мені відомо про вас.
— Так, государю. Леді Елвен ще два тижні тому вирішила відкритись вам, лише чекала на слушну нагоду. — Маистер Ґарван трохи помовчав. — Хоч я думаю, що вона просто відтягувала цеи момент. Боялася. ні, не того, що ви віддасте її поборникам, а що відвернетеся від неї, зненавидите її. Проте далі зволікати було неможливо.
— Через повстання в Архарах? — припустив їмар.
