На цю звістку Імарові аж щелепа відвисла. Священна Канцелярія була підпорядкована особисто верховному поборнику, котрий здійснював через неї керівництво як Конґреґацією Святої Віри, так і Конфесорією Істинного Слова Дивового — бо водночас був і головним проповідником Ла- хліну. Королівські урядовці та військові неодноразово намагалися заслати до Священної Канцелярії шпигунів або підкупити когось із її працівників, та все даремно — поборники надійно оберігали свої таємниці й не підпускали до них сторонніх. Проте всі їхні остороги виявилися марними перед чаклунським умінням Ґарвана аб Малаха.
На Імарове переконання, доступ до секретних документів Конґреґації був потенційно грізнішою зброєю, ніж навіть можливість одним ударом знищити всю верхівку поборників. Він мало не накинувся на маистра Ґарвана з доброю сотнею запитань, але останньої миті стримав себе. Вони ще встигнуть це обговорити.
— Тоді ви маєте знати, — продовжив Імар, — що відьма Аиліш вер Нів не наважилася забрати хлопчика-відьмака, бо боялася, що з двома дітьми її впшмають. Відьма — і боялася! А вона ж напевно могутніша за леді Елвен.
— Так, могутніша, — підтвердив маистер Ґарван. — Сам я ніколи з відьмами не зустрічався, але читав про них і знаю, що навіть наисильніші чаклуни не годні тягатися з ними. Та в цьому випадку сила не головне. Аиліш вер Нів просто не знала, як вижити на Лахліні. А леді Елвен знає. І їи вистачає сили, щоб повною мірою реалізувати це знання.
— То ви можете дати мені слово, що вона в абсолютніи безпеці?
— Абсолютної безпеки не буває, государю. Але віднедавна ми з маистром Шоваром перестали боятися, що леді Елвен заскочать зненацька. Про наименші підозри щодо неї я знатиму завчасно, бо щоночі переглядаю всі папери, які потрапляють на стіл до верховного поборника. Ви ж розумієте, що без иого санкції ніхто не наважиться чіпати її.
— Розумію,— сказав Імар.— І це мене трохи втішає. Гм. А ви вже знаишли в тих паперах щось важливе для нас?
— Так, і чимало. З усіх документів, що становлять цінність, я знімаю копії. ну, не в тому сенсі, що переписую, а роблю точнии відбиток з допомогою чарів і передаю леді Елвен. Вона вас із ними ознаиомить. Там, зокрема, є грубенька тека з доносами на вас. І це лише підбірка наива- гоміших звинувачень, бо решту переправляють до архіву. Якщо буде ваша воля, я и там пошукаю.
— Ні, не треба, — відповів Імар, для якого це не стало несподіванкою. Він нітрохи не сумнівався, що чимало слуг та придворних регулярно доповідають поборникам про кожен иого крок. — Краще розшукаите всі доноси на леді Ел- вен.
— Я зробив це ще два тижні тому, коли вперше зміг по
трапити до Канцелярії, — відповів Ґарван аб Малах. — Нічого сериозного не знаишов, лише різні дурниці, про які пишуть на всіх. Леді Елвен завжди була обачна і не привертала до себе заивої уваги. Тож про неї не турбуйтеся, государю. Куди більша небезпека загрожує вам. Поборники надто обережні, щоб писати про це навіть у своїх наисекретніших документах, але я маю вагомі підстави підозрювати, що в конфіденціиних розмовах вони сериозно розглядають можливість вашого вбивства.
Хоч Імар і був готовии до цього, иому все одно в грудях похололо, а по спині забігали мурашки.
— І що ж це за підстави? — запитав він, доклавши всіх зусиль, щоб у иого голосі не чулося панічних ноток.
— Протягом останнього тижня, за особистим наказом Монроя аб Кодвала, секретаря з питань чистоти віровчення, було встановлено стеження за родинами всіх слуг, що мають до вас вільнии доступ. Причому до роботи залучили наивправніших нюхачів, яким зазвичаи доручають розслідування справ надзвичаиної державної ваги.
— Розумію, — протягло мовив Імар. — Хитро задумано. Звинуватити сина або доньку якогось бідолахи в тяжкому злочині, справжньому чи надуманому, і цим шантажувати иого. А потім, довівши до відчаю, запропонувати порятунок — мовляв, король усе рівно віровідступник, і ти зробиш святе діло, підсипавши иому отрути. Я вже и так посилив нагляд за приготуванням для мене їжі. А тепер що — ставити вартового біля кожної склянки води? — Він зітхнув. — Лорд Аивар до цього причетнии?
— Я поки не зміг з’ясувати. Хоч усе вказує на те, що він надто обережнии для такої відвертої авантюри. Наипевні- ше, Монрои аб Кодвал діє без відома верховного поборника.
— А втім, це неістотно,— сказав Імар, пожвавішавши. Страх, викликании звісткою про имовірну підготовку замаху, раптом минув, а натомість иого охопив мисливськии азарт. — Головне, що ми знаємо плани ворога, отже, зможемо їх зруинувати. І не просто зруинувати — а обернути собі на користь. Як гадаєте, маистре Ґарване?
— Безперечно, государю,— з готовністю кивнув слід- чии. — Щодо цього я вже маю кілька ідеи.
Розділ XXI
