Двоє її ровесниць, руденька Гелед вер Арвен і білявка Морін вер Енніш, усміхалися так само щиро, як і Бронах. А Ейрін зраділа, що бодай із однолітками не матиме проблем і, можливо, знайде в їх особі гарних подруг. У кожному разі, Морін, промовляючи традиційне вітання, всім своїм виглядом демонструвала палке бажання потоваришувати.
Готуючись до цієї зустрічі, Ейрін не дуже переймалася реакцією молодших за неї сестер — і, як виявилося, даремно. Тринадцятирічна Олвен вер Елінир, чия Іскра сяяла найяскравіше серед усіх менших, трималася дуже аґре- сивно, з підкресленою неохотою вичавила із себе вітальні слова, а в її очах палахкотіли гнівні блискавки. Та куди гірше було, що більшість дівчаток дивилися на Ейрін з безмежним захватом, мало не з обожненням. Ій зробилось дуже незатишно на думку про те, що вони постійно бігатимуть за нею, жадібно ловитимуть кожне її слово, кожен жест, а будь-який її вчинок сприйматимуть як приклад для сліпого наслідування. Вона б воліла мати справу з десятком відвертих недоброзичливців, на зразок Олвен, аніж з однією такою палкою шанувальницею.
Кількох маленьких сестричок Ейрін брала на руки, і вони, обхопивши її за шию, плутано лопотіла привітання, а за двох найменших, які ще не вміли говорити, ці традиційні слова промовили сестри-виховательки. Також вони привітали Ейрін і від себе, після чого сестра Кейліон запросила її до святково прикрашеного кабріолета без коней, що рухався за допомогою маґії. Там на них уже чекала Бронах. За традицією, між старшою з найстарших і старшою з менших у кабріолеті мала сидіти й старша з присутніх на Тір Міне- гані звичайних сестер, тримаючи на руках Ейрін, проте, з
очевидних причин, від цього довелося відмовитись.
Всідаючись на своє місце, Еирін кинула останніи погляд у бік корабля, що привіз її на Тір Мінеган. Його трапом саме сходили Фіннела та Ронвен, яких на березі чекала Етне, щоб супроводити до Абервенської школи для дівчат- чаклунок, розташованої неподалік від палацу, де мешкали відьми. Тож Еирін могла и далі часто бачитися з кузиною, що було для неї дуже важливо — хоча останнім часом вона и заприятелювала з багатьма відьмами, Фіннела все одно залишалася її наикращою подругою.
Ще до того, як кабріолет рушив, натовп на площі слухняно розступився, щоб дати дорогу. Коли вони проїжджали, чоловіки вигукували вітання, жінки кидали квіти, а дітлахи з веселими криками бігли за екіпажем. Ґвардшці ні в що не втручалися, не перешкоджали людям висловлювати свою радість, а просто їхали попереду кабріолета, як поче- снии ескорт.
Так само було и на всіх вулицях — незвично широких, обсаджених обабіч деревами, за якими стояли старовинні, але нітрохи не пошкоджені часом будівлі. Вони не тулилися одна до одної, як в інших містах, бо від самого дня свого заснування Абервен будувався широко и вільно, без намагання заощадити місце і запхати якомога більше всього в межі, окреслені фортечним муром — якого, власне, тут ніколи и не було. Відьми мали в своєму розпорядженні набагато дієвіші засоби захисту від ворогів, і всі потенцшні вороги про це знали, тому за тринадцять з гаком століть, що минули від часу утворення Відьомської Держави Тір Мінеган, не знаишлося жодного полководця, якии наважився б напасти на острів.
Через великі розміри Абервена поїздка від порту до се- редмістя заиняла маиже дві години, і Еирін уже втомилася махати рукою народові, що вітав її вздовж усього шляху. Та врешті кортеж проминув останню вулицю, Белах-на- Ґваир, і виїхав на площу, з трьох боків оточену спорудою відьомського палацу ТахЕрахоид. Перш ніж виити з кабріолета, сестра Кеиліон, яка всю дорогу розпитувала Еирін про її дитинство і жодним словом не обмовилася про Первісну Іскру, сказала:
— Зараз Бронах проведе тебе до твого помешкання. Розмістися там, відпочинь, а після обіду з тобою зустрінеться Рада Найстарших. Ми надішлемо тобі запрошення.
— Яз нетерпінням чекатиму, найстарша сестро, — чемно відповіла Ейрін.
Кейліон поблажливо всміхнулася:
— Тобі не конче щоразу називати мене найстаршою, дитино. Я вже й так бачу, що ти шануєш мій вік. Просто „сестри“ буде досить.
— Добре, сестро.
Попрощавшись, Кейліон попрямувала до головного входу, а Бронах повела Еирін у південне крило палацу — Тах Ерахойд за формою нагадував літеру „її“, і в його довшому крилі, південному, містилися особисті покої всіх відьом, крім найстарших, що мешкали в північному.
Дорогою їх нагнала зграйка малих сестер, що прибули слідом за ними. Вони явно мали намір скласти для Ейрін почет, проте Бронах рішуче з цим не погодилась і суворим тоном наказала їм іти до головного корпусу й готуватися там до післяобідніх занять. Ображені в своїх найкращих почуттях, дівчата попленталися далі коридором, а Ейрін із Бронах вийшли на сходи і стали підніматися нагору.
— Мені ця малеча вже в печінках сидить, — поскаржилася Бронах. — Ну, нічого. За місяць у мене починаються іспити, і цього разу я їх точно складу. Хоча б для того, щоб позбутися мороки з меншенькими сестричками. А тоді гайну собі на Абрад, тільки мене тут і бачили. Спершу поїду в Катерлах, трохи погостюю в кровних родичів, бо племінники з племінницями мене вже зачекались. А потім подамся в довгу-довжезну подорож. Хоч, мабуть, не таку довгу, як Івін.
До появи Ейрін, Бронах мала найзнатніше походження з усіх теперішніх відьом. її батьком був Фіннаган аб Кохран, ґраф Ейгайнський, який свого часу мало не став королем Катерлаху, але в запеклій боротьбі програв Енгасо- ві аб Брайту. Він помер чотири роки тому, переживши свого єдиного сина Ґарета, і наступним ґрафом став иого внук, Кохран аб Ґарет.
— Я зустрічалась у Тахріні з твоїм старшим небожем. Він справив на мене приємне враження,— сказала Еирін. На другому поверсі вона збиралася звернути в коридор, оскільки знала, що саме тут розташовано покої менших сестер, проте Бронах продовжувала
