— Мабуть, я теж піду, — сказала вона. — Ї чекатиму на ваше рішення.
— Я повідомлю иого вранці, пані, — відповів король. — За цеи час ми з лордом Рісом остаточно узгодимо наші позиції .
Залишивши братів удвох, Шаина та маистер Їґан ви- ишли з кабінету і спустилися на третіи поверх, де була розташована урядова канцелярія. Звідти виходило дві ґалереї: одна вела до Вежі Іралах, де розмістили Шаину, а інша — до Старої, де було помешкання Іґана аб Кіна з иого алхімічною лабораторією. Старии чаклун зголосився провести гостю до її покоїв, і вони разом рушили безлюдною ґалереєю, яку наскрізь продував прохолоднии нічнии вітерець.
— Як гадаєте, — запитала в свого супутника Шаина, — чим закінчиться їхня розмова?
— Ну, спершу вони запросять леді Ідріс, — сказав маи- стер Іґан. — І втрьох дшдуть єдино правильного рішення.
— Відпустити Еирін?
— Це и так очевидно, без будь-яких обговорень. Інших розумних варіантів просто немає. А кажучи про єдино правильне рішення, я мав на увазі ситуацію з молодим лордом Делвином. Леннір надто мала і вразлива країна, щоб дозволити собі розкіш мати такого безвідповідального короля.
— І що ж вони можуть удіяти?
— Ясно що. Застосувати Шосте Правило Крові.
— Шосте? — здивувалася Шаина. — Іх же лише п’ять.
— Це на Півночі. А в нас є ще и Шосте: „Якщо государ не має прямих спадкоємців, він може всиновити на свіи розсуд кровного родича, що одночасно є нащадком одного з попередніх государів цієї землі не далі дев’ятого коліна. Тоді та- кии названии син стає наступником чинного государя і по иого смерті успадковує всі належні иому титули та повноваження.“ Коли леді Еирін зречеться своїх прав на престол, щоб вирушити з вами до Мінегану, вона и далі залишатиметься королівською дочкою, але вже не буде спадкоємицею. Тому король зможе скористатися Шостим Правилом і всиновити лорда Лоґана. Ні інші королі Півдня, ні Духовна Рада не матимуть жодних заперечень, бо інакше їм доведеться визнати зречення леді Еирін недіисним і фактично віддати Леннір під владу відьом. На це вони нізащо не підуть. — Чаклун задоволено посміхнувся. — Тож усе, що діється, на краще. З леді Еирін виишла б гарна королева, проте їи судилася інша доля. А призначення юного Лоґана першим принцом королівства усуне всі заперечення з боку лорда Ріса.
— Ї позбавить иого шансу коли-небудь стати королем, — зауважила Шаина.
— Як ви самі бачили, лорд Ріс не честолюбнии... Утім, за інших обставин він би не відмовився від корони, але на першому місці для нього завжди стоять державні інтереси. Якби всі королі мали таких менших братів, світ був би набагато кращим.
У відведеніи їи кімнаті Шаина передовсім розшукала серед своїх речеи скриньку з письмовим приладдям, узяла кілька аркушів паперу і, влаштувавшись за столом, стала писати детальнии звіт про зустріч із королем. На це пішло більше часу, ніж вона сподівалася, бо раз по раз їи доводилося стирати речення, ато и цілии абзац, і переписувати все наново. Та зрештою її оповідь добігла кінця, і на завершення Шаина висловила переконання, що задум передати Еи- рінину Їскру іншому носієві був заздалегідь приречении на невдачу. Потім розклала списані аркуші перед собою і, зосередившись, наслала на них особливі, доступні лише відьмам чари. На якусь мить написані рядки спалахнули золотавим сяивом, а відтак зникли без сліду, залишивши по собі незаимано чистии папір.
Спостерігаючи за цією метаморфозою, Шаина всміхнулася на думку про те, що в її віці більшість сестер ще кепсько справляються з поштовим плетивом, часто-густо надсилають свої листи в нікуди. А вона з чотирнадцяти років жодного разу не помилилася; от і зараз лист потрапив саме туди, куди и належало — в місто Абервен на Тір Мінега- ні, у відьомськии палац Тах Ерахоид. Її звіт отримали наи- старші сестри, і одночасно цеи самии текст з’явився в зошиті з хроніками роду О’Меинір, що зберігався в особистому помешканні Шаини. Вона була така впевнена в своїх діях, що навіть не подумала підстрахуватися и зберегти про всяк випадок оригінал надісланого листа.
Закінчивши зі справами, Шаина роздяглася, проишла до мильні, швиденько наготувала собі ванну и наступні півгодини ніжилась у гарячіи воді з духмяною мильною піною. А коли повернулася в кімнату, то побачила, що на одному з аркушів, які вона лишила на столі, наклавши на них плетиво чекання, з’явилась відповідь. Тільки три слова:
Взято до відома.
Цим наистарші сестри сповіщали, що ознаиомилися з її звітом, і одночасно давали зрозуміти, що невдоволені результатом.
„Та ну їху Тиндаяр!“— подумала Шаина, розчісуючи перед люстерком висушене чарами волосся. Реакція наистар- ших була очікуваною і не викликала в неї ані крихти страху. Вона не почувалася винною перед ними, бо точнісінько виконала їхнє доручення — і це вже не її проблема, що Келлах аб Тирнан зробив іншии вибір. Безперечно, правиль- нии вибір. Еирін заслуговувала стати відьмою вже хоча б тому, що вижила в дитинстві, зуміла, сама про те не підозрюючи, приборкати свою Іскру, втримати її від раннього пробудження. Як Шаині
