Меган — жіноче ім’я, а навіть наиостаннішии баистрюк не стане називати себе по матері, тим більше знатна пані. Якщо людина не знає свого батька, то послуговується іменем діда або іншого родича чоловічої статі, і лише кілька сот жінок на всьому Абраді становлять виняток із цього правила. Вони.
— То леді Ґвенет відьма?
— Саме так. Вона вже півтора року хазяинує на ціи землі. Тому браконьєри и оминають Кил Морґанах, бояться її гніву. Дивно, що ти нічого про це не чув. Хоча, судячи з вимови, ти не тутешніи. Звідки, якщо не секрет?
— З північного сходу, — ухильно відповів Бренан, і не- хаи співрозмовник розуміє як хоче: чи то идеться про півні- чнии схід Катерлаху, чи всього Абраду. — До речі, мене звати Бренан аб Ґрифид.
— А я Киран аб Ґілрі, — навзаєм представився лісник.
— Радии познаиомитися, маистре Киране. Отже, ви не заперечуєте, щоб я вполював собі на вечерю кролика?
— Хоч і десяток кроликів, — недбало знизав плечима Киран аб Ґілрі. — Та правду кажучи, я трохи здивовании. Завжди вважав, що всі чаклуни люди грошовиті, у подорожах винаимають собі наикращі кімнати в трактирах, а не ночують просто неба, полюючи на дрібну дичину. В краи- ньому разі, ти міг би напроситися на гостину до якогось заможного селянина, а там завжди знайдеться, чим відплатити — або вигнати мишеи з льоху, або очистити воду в колодязі, або ж накласти на збіжжя чари проти шкідників. Утім, ти ще молодии, мабуть, тільки навчаєшся.
— Гроші я маю,— квапливо сказав Бренан. — Ї непогано заробляю чаклуванням. Проте сьогодні невдало склалися обставини. Коли я проминав останнє село, було ще зарано зупинятися на ночівлю. — Він, звичаино, не став пояснювати, що не зупинився в тому селі передовсім через присутність іншого чаклуна. — Там я лише запитав дорогу до Кил Морґанаху. Був певен, що це місто або містечко.
Лісник кивнув:
— Тепер зрозуміло. Сплутати „кил“ і „кіл“ неважко. Щоб ти знав, у нас іще частенько кажуть „кил“. Старою мовою це означає „ліс“.
— Я знаю. Просто не подумав про це. Зі слів тієї ворожки в мене склалося враження... — Бренан кілька секунд повагався, та все ж пояснив: — У ТорфаИні я звернувся за порадою до однієї чаклунки-провидиці. Вона наворожила, що відповіді я знайду в Кил Морґанасі на півдні Катерлаху. Мені навіть на думку не спало, що вона говорила про ліс.
— Або про господиню цього лісу,— зауважив маистер Киран. Він виявився людиною вельми делікатною і не став розпитувати, які саме відповіді шукає Бренан. — Навряд чи це просто збіг, що ворожка надіслала тебе в місцину, де мешкає відьма.
— Авжеж, — із зітханням погодився Бренан. У нього зародилася така підозра тієї ж миті, як він почув від лісника про леді Ґвенет вер Меган. Та и ворожка наиперше порадила иому звернутися до відьом, а вже потім додала, що також він може поїхати в Кил Морґанах. Бренан обрав останнє, бо не дуже хотів мати справу з відьмами. Проте долі не минути — раз иому судилося зустрітись із відьмою, то хоч так, хоч інак, а це станеться.
Тим часом Киран аб Ґілрі поглянув у небо и сказав:
— Засвітло ти вже не встигнеш доїхати до садиби леді Ґвенет, це аж на іншому краю лісу. Можеш лишитися тут і полювати на кролика, а можеш скористатися моєю скромною гостинністю — я мешкаю неподалік. Моя хатина, звісно, не панські хороми, проте місце для тебе знаидеться. І розкішного бенкету на вечерю не обіцяю, але їжі буде вдосталь, напхаєшся до пуза.
— Красно дякую, маистре, — шанобливо сказав Бре- нан. — Я радо приимаю ваше запрошення і відплачу вам, чим зможу. І мишеи, якщо знадобиться, прожену, і.
— Ні, хлопче, не треба, — з усмішкою урвав иого лісник. — Про мишеи і все таке інше дбає леді Ґвенет. Вона дуже турботлива пані, при кожніи зустрічі питає, чи маю якісь проблеми. І нічого приховати від неї не вдається — бачить людеи наскрізь. Одне слово, відьма. Гм. А як захочеш віддячити за харч та ночівлю, просто розваж моїх менших дітеи своїми чаклунськими штучками. Ти ж, мабуть, знаєш бодаи кілька фокусів?
Бренан ствердно кивнув, підхопив з трави свої торби з речами і закинув їх на круп коня. Він вирішив не говорити, що заробляє на життя переважно не корисними послугами, а саме чарівничими фокусами, які вдавались иому на диво добре і особливо подобалися сільським дітлахам, що були не такі розбещені, як міські, постшною присутністю чаклунів. Це була одна з причин, чому він, подорожуючи впродовж останнього року по Північному Абраду, здебільшого оминав великі міста. Утім, це була не головна причина.
Менш ніж за півгодини неквапної їзди вони дісталися до лісникової оселі, розташованої в мальовничіи місцевості поблизу лісового озера. Як з’ясувалося, маистер Киран трохи прибіднявся, називаючи свіи дім просто хатиною. Це був величенькии двоповерховии будинок, споруджении з міцної дубової деревини, із заскленими вікнами і череп’яним дахом. Та и родину Киран аб Ґілрі мав чималу: дружину, стареньку матір, дев’ятьох дітеи, двох невісток — жінок наистарших синів, і трирічну онуку. Отож, коли всі зібралися на вечерю, то в просторіи світлиці, що заимала маиже половину першого поверху, стало дуже гамірно і мало не тісно.
