Вочевидь, заборона полювати на диких кабанів не поширювалася на самого лісника, бо до столу подали якраз кабанятину — в грибному соусі, щедро приправленому спеціями. Це вже певно було смачніше за пригорілу на відкритому вогні кролятину, що нею мусив би вдовольнитися Бренан, якби не люб’язне запрошення маистра Кирана. До м’яса була товчена картопля, овочевии салат, свіжии, щои- но спечении хліб, запашнии сир, а на десерт — тістечка з повидлом і молоко. Ніхто з домашніх, включно з господарем, нічого хмільного не пив, а Бренан, коли иому запропонували вина, ввічливо відмовився, чим заслужив схвальні погляди жінок, а лісникова дружина, Гелед бан Киран, тицьнула пальцем у свого вісімнадцятирічного сина Арноґа і повчально промовила: „От таких друзів треба шукати, а не валандатися з тими п’яничками!“
Після вечері Бренан, як і обіцяв маистрові Кирану, розважив иого рідних демонстрацією своїх чаклунських умінь. Вінжонґлював відразу десятком повних чашок, не проливши з нихжодної краплини; створював у повітрі різнобарвні світлові лінії і сплітав їх у вигадливі візерунки; потім видобув зі своїх речеи кілька ляльок, примусив їх рухатися, говорив за нихрізними голосами і розіграв із цього цілу виставу на мотиви відомих иому казок. Останнє давалося Бренано- ві легко и невимушено, бо в дитинстві він маиже не спілкувався з однолітками, а здебільшого сидів удома і бавився з іграшками, керуючи ними за допомогою чарів.
Насамкінець, коли надворі вже геть стемніло, він запросив усіх виити з будинку і влаштував над озером розкішнии феєрверк: створював вогняні кулі та підкидав їх високо вгору, де вони вибухали, розсипаючись урізнобіч безліччю яскравих жарин. Це видовище справило неабияке враження не лише на малечу, а и на дорослих. Маистер Киран цілком щиро сказав иому, що кращии феєрверк бачив лише у виконанні леді Ґвенет.
На ніч Бренан отримав у своє розпорядження окрему кімнату, і для цього нікому не довелося потіснитися, оскільки влітку менші Киранові сини (за гарної погоди, звісна річ] воліли ночувати під відкритим небом. Господар пропонував гостеві першим скористатися мильнею, але Бренан запевнив, що ще не дуже хоче спати. Тут хлопець трохи покривив душею, иого вже добренько хилило на сон, та разом з тим иому хотілося без заивого поспіху помитися, не змушуючи нікого чекати. Тож коли мильня звільнилася, він змігу своє задоволення полежати в дерев’яніи ванні, на- повненіи гарячою водою, час від часу досипаючи в неї дрібку нагрівального порошку. Дарма що Бренан уже понад рік мешкав на Абраді, иого не переставало дивувати, як широко застосовувалась тут маґія; нею був наскрізь просякну- тии навіть повсякденнии побут. І не лише тут, на Півночі, а й у південній частині континенту — хоч там, щоправда, чари вважалися гріховними, і кожне їх уживання вимагало подальшого очищення молитвами. Однак це не ишло в жодне порівняння із суворими звичаями иого батьківщини, де за наименшии зв’язок з маґією людеи засуджували до страти, як прислужників Китраила...
Приємнии вечір у лісниковіи оселі закінчився вельми прикрим інцидентом. Щоино Бренан уклався спати, до кімнати тихенько прошмигнула старша Киранова донька, шістнадцятирічна Рінаґ, і, скинувши нічну сорочку, голяка забралася в ліжко. Приголомшении таким розвитком подіи, хлопець розгубився і просто не знав, що иому робити. Ще за вечерею він знаи ловив на собі граиливі, а то и відверто хтиві погляди дівчини, проте навіть подумати не міг, що вона зважиться на такии відчаидушнии і безсоромнии вчинок.
Не гаючи часу на розмови, Рінаґ одразу стала цілувати Бренана — і тут з’явився розлючении маистер Киран. На щастя, лісник нітрохи не ідеалізував свою дочку, тому об’єктивно оцінив ситуацію і весь свіи гнів спрямував на Рінаґ. Безжально схопив її за коси, витяг із ліжка и виштовхав з кімнати, бурмочучи щось про різки. Як виявилося, це була не пуста погроза — невдовзі знадвору долинули дівочі зои- ки та благання, що супроводжувалися глузливим реготом Рінажиних братів. Очевидно, це вже не вперше їхня сестра отримувала прочухана за свої походеньки.
На ранок, після сніданку, коли вони з Кираном аб Ґілрі вирушили до садиби леді Ґвенет, Бренан почав був вибачатися за нічну пригоду, та лісник рішуче урвав иого:
— На Дива, хлопче, ти ж нічим не завинив. Ну, хіба лише тим, що вродився такии нівроку гарнии, і Рінаґ просто не могла оминути тебе увагою. Я знаю, ти и гадки не мав зваблювати її.
„Але и не опирався,“— скрушно подумав Бренан. Від перших же поцілунків дівчини він геть очманів і вже не годен був дати їи відсіч. Навпаки — ще якась хвилина, і сам став би відповідати на її пестощі. У чому, після деяких вагань, і зізнався маистрові Кирану.
— Ціную твою чесність, Бренане аб Ґрифиде,— сказав тои з кислим виразом обличчя. — Іншии би промовчав, щоб не сипати мені сіль на рану, але ти, бачу, дуже вразливии і жити не можеш з нечистим сумлінням. То от що я тобі скажу. До речі, ти в когось закохании?
— Ні.
— Тоді твоя поведінка була цілком нормальна. Ми, чоловіки, завжди хочемо жінок, а в твоєму віці це бажання просто нестерпне. Його може подолати лише кохання, проте в тебе немає дівчини, якіи ти мусиш зберігати вірність. І коли тобі на шию чіпляється молоденька, гарненька і вкраи розпусна краля. — Він важко зітхнув. — Не знаю, що я зробив не так у житті, де недогледів, за які гріхи мені така кара. Останні три роки маю з Рінаґ більше клопоту, ніж із рештою моїхдітеи. Був би ирадии віддати її заміж, та проґавив слушнии час, а тепер таку лярву в жодну порядну родину вже не візьмуть. А брати за зятя якогось злиденного неробу. Ні, краще виховуватиму баистрючат. Боюся, їх довго чекати не доведеться.
Далі вони їхали, маиже не розмовляючи. Бренанові думки цілком зосередилися на приидешніи зустрічі з відьмою. Він панічно боявся цього — і, водночас, прагнув усе з’ясувати, иому вже несила було терпіти невизначеність. Якщо в ньому криється Зло і нічого вдіяти з цим не можна, нехаи леді Ґвенет уб’є иого. Єдине, про що він у неї попросить — зробити це безболісно и милосердно.
Добре хоч наибільшии страх, що раніше ні на мить не полишав Бренана, вже не мучив иого. Понад усе він жахався думки, що може довіритись не тіи людині и потрапити до рук прислужника Китраила. Йому коштувало чималих зусиль звернутися за порадою навіть до старезної, немічної чаклунки, що ворожила людям на базарі в торфаин- ському місті Довран. Зрештою він таки наважився, проте не став відкривати їи свою чаклунську силу, а просто сказав, що має певні проблеми і шукає їхнього вирішення. Ворожка вклала иому в руки свою кришталеву кулю, якиись час пильно вдивлялася в неї, а тоді и дала пораду щодо відьом та подорожі в Кил Морґанах. Після чого здивовано зауважила, що досі ще нікому не радила зв’язуватися з відьмами, тим більше людям, геть-чисто позбавленим маґічного хисту. Трохи посміливішавши, Бренан поділився з нею своїм страхом перед зустріччю зі слугами Китраила, не пояснивши, втім, справжньої причини цього страху. Ворожка скрипуче розсміялася и відповіла: „Коли маєш справу з відьмами, слід боятися багатьох речеи, та тільки не підступів Ворога. Відьми бувають різними, серед них чимало лихих жінок, є справжні стерви, що залюбки вирвуть тобі язика за одне нечемне слово. Проте лихих відьом — не як жінок, а саме як відьом, — не буває. Навіть за великого бажання вони не можуть продатися
