— Ти дивовижнии невіглас, Бренане. Просто унікальний Замість жахати себе дурною думкою, буцім у тобі криється Зло, міг би трохи поворушити своїми звивинами і сам про все здогадатися. Твоя сила. До речі, зі скількома кольорами одночасно ти можеш працювати?
— З усіма сімома, — відповів Бренан не без гордості. — Щоправда, із синім і, особливо, з фіолетовим мені трохи важкувато.
— Це и зрозуміло, вони наипотужніші. А тепер поглянь. — У повітрі між ним і Ґвен з’явилося сім різнобарвних маґічних ниток. — Ти колись пробував сплести їх разом?
— Так, пробував. І отримував білу.
— Атож. — Ґвен стягласім нитокужмутик, переплелаїх між собою, і вони перетворилися на одну нитку, що випромінювала яскраве біле світло. — У маґії, як і в природі, білии колір не є простим, він складається із семи основних кольорів. А проте, иого заведено вважати окремим, восьмим кольором. Також иого називають відьомським — і знаєш чому?
— Ні, не знаю.
— Бо будь-якии чаклун, поєднавши сім основних кольорів, одержить не білии, а іншии, дев’ятии колір маґії — чор- нии. У такому контрасті немає нічого лиховісного, це лише демонструє наиістотнішу відмінність між маґією відьом та маґією чаклунів. Створюючи нитки для плетення чарів, ми насичуємо їх енерґією, що иде від нас; а нитки, створені чаклунами, вбирають у себе маґічну енерґію з довколишнього світу. Тому чаклунське поєднання семи різнобарвних ниток дає в результаті чорну нитку — вона не випромінює кольори маґії, а поглинає їх усі.
— То що ж це виходить? — промовив Бренан. — Моя ма- ґія більше схожа на відьомську, ніж на чаклунську?
— Не просто схожа, вона і є відьомська, — сказала Ґвен. — Ти не чаклун, у тебе немає ні крихти чаклунського хисту. Ми з тобою однакові, ти так само несеш у собі відбиток Відьомської Іскри.
Мало не впустивши морозиво собі на коліна, Бренан обережно поставив креманку на столик.
— Відбиток?. Іскри?. Хіба так може бути? Я ж чоловік.
— Це дуже рідкісне явище. Хлопці-відьмаки, на зразок тебе, народжуються надзвичаино рідко. У цьому тисячолітті їх було лише четверо, ти п’ятии. Ми не приховуємо їхнього існування, про них відомо всім освіченим людям. Та и не лише освіченим. Скажімо, в Івидоні про відьмаків знає чи не кожен, бо двоє з них були івидонськими королям. Якби ти не був зосереджении на уявному Злі всередині себе и відкрився котромусь із чаклунів, він пояснив би тобі, що твоя сила невидима не через зв’язок з Ан Нувіном, а через її відьомське походження.
— Торік навесні я звернувся до одного чаклуна, — сказав Бренан. — Прибувши в Дінас Ірван, передовсім заишов до крамниці маґічного приладдя і спитав у господаря поради, де наикраще навчатися чарам. Він відповів, що, безперечно, в Кованхарі, але не не радив мені вирушати в таку далеку дорогу, бо я однаково не маю ні наименшого чаклунського хисту. Я саме збирався показати иому, що це не так, коли він зі сміхом додав: „Якщо, звісно, ти не прислужник Китраила і не ховаєш від мене свою силу. Але тоді тобі тим більше не варто їхати до Кованхара...“ Отак я вперше почув про здатність лихих чаклунів маскувати свіи хист до чарів.
Дівчина спрямувала на нього співчутливии погляд.
— Бідолаха! Уявляю, як ти мучився. А до того ти не зустрічав жодного чаклуна? Невже їх так мало в Кередіґоні?
— Я не кередіґонець,— сказав Бренан.— Моя вимова тільки здається кередіґонською. Насправді я з Лахліну.
Ґвен була шокована:
— З Лахліну? Жартуєш!
— Аж ніяк. Я народився і зріс на Лахліні.
Вона повернула своє морозиво на столик, налила до келиха соку і відпила ковток. Увесь її вигляд виказував безмежну розгубленість.
— Це просто неимовірно. Не розумію, як. Та я взагалі нічого не розумію! Ти не міг народитися на Лахліні. І вижити там не міг.
