Приголомшеному цією новиною Бренанові геть-чисто відібрало мову. Він лише очманіло витріщався на Ґвен, а дівчина тим часом вела далі:
— Я відразу збагнула, хто ти такии, бо добре знаю твою сестру Шаину, а ти надзвичаино схожии на неї. Тому и була певна, що ти народився в Кередіґоні — адже саме звідти її привезла сестра Аиліш. Тепер я розумію, що вона просто знаишлатам молоде подружжя і вмовила їх, в обмін на маєток у Ґвидонеді, видати себе за Шаининих батьків. Таким чином вдалося приховати від усіх, що Лахлінськии Бар’єр дав слабину. Гадаю, про це не дізнався ніхто, крім, звісно, самої Аиліш вер Нів і дев’яти наистарших сестер. Люди думають, що ми з легкістю визначаємо, де и коли має народитися нова відьма, та насправді це дуже складна процедура, і за традицією її проводять наистарші. А коли вони з’ясували, що Іскра, звільнена після смерті сестри Брі вер Аи- рен, потрапила на Лахлін, то вирішили не розголошувати цього факту и доручили сестрі Аиліш залагодити справу.
— Але ж це підло! — нарешті витиснув з себе Бренан. — Це жорстоко, не по-людському! Ваша сестра Аиліш знала, що я відьмак, але кинула мене на Лахліні, змусила моїх батьків щодня, щохвилини ризикувати собою, щоб уберегти від поборників. А якби їх викрили, то спалили б на вогнищі разом зі мною. Ну, хіба так важко було забрати на Абрад усіх нас — і мене з сестрою, і тата з мамою? Зараз вони були б живі, я б дбав про них. — Хлопець замовк, відчувши, що на очі иому навертаються сльози.
— Я не виправдовую сестру Аиліш, — після короткої мовчанки заговорила Ґвен. — Але можу зрозуміти її мотиви. Головне для неї було врятувати нашу нову сестру Шаи- ну — духовну дочку и наступницю покшної сестри Брі. А вивезти з Лахліну одну дитину набагато легше, ніж двох дорослих з двома немовлятами.
— То ти вчинила б так само?
— Ні, я б нізащо не залишила на Лахліні брата-відьма- ка. Забрала б вас обох, і тебе і Шаину, це без варіантів. Ще до того, як постукати в двері, я навела б на всіх присутніх у будинку чари забуття, а згодом стерла б із пам’яті твоїх батьків та повитухи всі спогади про міи візит і про ваше народження, ще и наслала б на всіх трьох довгии міцнии сон. Поки б вони прокинулися, поки розбиралися, що сталося, поки вирішували, що робити, по мені б уже и слід загув. Але, — вираз вродливого обличчя дівчини став сувории, а в сірих очах застигла крига, — я б за жодних обставин не відкрилася твоїм батькам. Авжеж, вони виявились винятковими людьми — та чи могла я знати про це. Чи могла сподіватися на зустріч з ними в країні, де людеи спалюють живцем за саму лише наявність чаклунського хисту. Де чоловіки доносять на своїх жінок, невістки — на свекрух, брати — на сестер, а падчерки — на вітчимів. Де дівчата-простолюдин- ки віддаються знатним юнакам зі страху, що в разі відмови ті нацькують на них поборників, а слуги вивчають грамоту тільки для того, щоб записувати назви книжок, які читають їхні господарі. Я, звичаино, ніколи не була на Лахліні, досі навіть не спілкувалася з жодним лахлінцем і знаю про все це лише з третіх-четвертих рук. Якщо ж мої уявлення про твоїх співвітчизників хибні, так і скажи мені — я вибачусь.
Бренан відвів очі.
— Вони не хибні. Саме тому я видаю свіи акцент за ке- редіґонськии. Абрадці не люблять лахлінців. Особливо ж — лахлінських чаклунів.
— І це цілком зрозуміло, бо серед них чимало чорних. Значно більше, ніж серед вихідців з будь-якої країни Абра- ду та решти островів. Коли людині змалку втовкмачують, що чаклунськии хист є дарунком Китраила, а потім вона виявляє в себе цеи дарунок, то потрібна чимала сила волі, потрібен неабиякии розум, щоб позбутися прищеплениху дитинстві стереотипів і усвідомити, що хист до чарів є не добрим і не лихим, це лише властивість керувати природними силами, а вибір між Світлом та Темрявою робиш ти сам. Набагато легше просто змиритися з тим, що ти Китраило- ве поріддя, відкрити иому свою душу, прикликати иого на допомогу — і якщо твіи заклик буде щирим, він почує тебе и надішле тобі вві сні демонів, які підкажуть, що робити, навчать, як захищатися, дадуть доступ до Темної Енергії. — Ґвен скрушно похитала головою. — От так калічать людеи тамтешні порядки. Тому ти мусиш зрозуміти, що
— Ні, — твердо відповів Бренан. — Не хотів би.
— Якщо твої батьки ще не пішли на наступне переродження,— продовжувала Ґвен,— і досі перебувають у Кеиґанті, то можеш не сумніватися: зараз вони дивляться на тебе з Небес і пишаються тобою. Пишаються тим, що змогли, всупереч ворожому оточенню, виростити з тебе справжнього відьмака. Також я певна, що вони пишаються и Шаиною — могутньою відьмою та чудовою дівчиною. Нещодавно вона стала повноправною сестрою, а в такому віці це рідкість.
— Вона зараз на Тір Мінегані? — поцікавився Бренан.
— Ні, на Півдні, в маленькому королівстві Леннір. У тамтешньої принцеси виявили Відьомську Іскру, і Шаина поїхала домовлятися з її батьком-королем. Власне, перемовини вже фактично скінчилися, просто король Келлах продовжує наполягати на одному неприинятному для нас пункті лише для того, щоб якнаидовше затримати при собі дочку. Проте Шаина стверджує, що незабаром вони вирушать у дорогу, зачекають лише на весілля принцесиного двоюрідного брата.
— Ти з нею листуєшся?
— Ну, правильніше буде сказати, що це вона листується зі мною. Регулярно пише мені, а я відповідаю їи зрідка, бо після втрати Іскри можу створювати лише плетиво чекання. Свої ж листи передаю звичаиним способом до сусіднього Ридихена, де при дворі тутешнього ґрафа Ідвала гостює сестра Елаин вер Мовірнін, а вона вже надсилає їх Шаині. До речі, сьогодні по обіді я відряджу гінця, щоб сповістити про тебе. Може, и ти хочеш їи написати?
