— Дякую, — відповів Бренан, — але я не втомився. Маи- стер Киран був такии люб’язнии, що надав мені цілу кімнату, і вночі я добре виспався.
— То ти ночував у нашого лісника? — втрутився Лі- ам. — Сподіваюсь, мала Рінаґ тебе гарно розважила?
Бренан миттю почервонів.
— Аж ніяк, — збентежено промимрив він. — Нічого такого не було...
— Тоді ти багато втратив. — Ліам мало не облизнувся. — Рінаґ така солоденька, а в ліжку справжнє бісеня.
Ґвен суворо зиркнула на брата.
— Припини, нестерпнии! Не міряи усіх на свіи копил. Ну, гаразд, Ліаме, подбаи про нашого гостя, покажи иому садибу, поспілкуйтеся досхочу — ви ж, хлопці, любите чесати язики. Тільки не надумаи тягти иого на денне полювання.
— Не надумаю, — пообіцяв він. — Я и нічним ситии.
Кинувши на Бренана швидкии погляд і легенько всміхнувшись, Ґвен побігла вгору по сходах, а Ліам, попросивши иого трохи зачекати, рушив через їдальню до менших две- реи, що вели на кухню. За якусь хвилину повернувся звідти з величеньким плетеним кошиком, укритим білою скатертиною.
— Ґвен добре вимуштрувала слуг, — сказав він Брена- нові. — Не встиг я повернутись, як вони вже наготували мені харч. Я волію снідати на свіжому повітрі. Ходімо.
Молоді люди виишли з будинку і через широкии задніи двір подалися до невеличкого ставка, посеред якого плавали білосніжні лебеді. Побоюючись, що Ліам от-от почне розпитувати про нього та Шаину, і ще не вирішивши, що иому розповісти, Бренан першим завів розмову:
— А про яке полювання ви з Ґвен говорили? Щось твоя одіж не схожа на мисливську.
Ліам широко осміхнувся:
— Це зважаючи, на кого полюєш. Милі за дві звідси ліс закінчується и починаються селянські господарства. А на кожній фермі мешкає бодай одна гарненька ціпка. Ото і є моя здобич.
— Маєш на увазі дівчат?
— Еге ж. І всі, як одна, прудконогі. Поки наздоженеш — захекаєшся. Тому я й називаю це полюванням.
Бренан недовірливо глянув на нього.
— Невже ти...
— Та ні,— розсміявся Ліам.— Звісно, ні! Я нікого не присилую. Якщо дівуля не хоче, то и пальцем її не зачеплю. Мені вистачає тих, що самі просяться. А бігають від мене, бо так цікавіше. Невеличка розминка перед головною розвагою. Хаи що там Ґвен каже, а тобі варто це спробувати. Як захочеш, даи знати — поїдемо на полювання разом.
Зніяковілии Бренан похитав головою:
— Дякую за пропозицію, але я в такі ігри не граю.
Ліам сериозно кивнув:
— Ще б пак. Я знав, що ти відмовишся. Ти ж бо приїхав сюди не на гульки, а свататися.
