ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

—  Річ у тім, що Лахлін оточено спеціальними чарами, які перешкоджають Іскрам потрапляти на ваш острів. Це було зроблено ще в минулому тисячолітті, після того, як нашим попередницям не вдалося домовитись із поборниками про безперешкодну передачу новонароджених відьом. І тоді, задля уникнення подальших конфліктів, сестри звели Бар’єр, щоб на Лахліні взагалі не народжувалися відьми.

—  Я читав про Лахлінськии Бар’єр, — кивнув Бренан. —

Та хіба це мене стосується? Я ж не не маю Іскри — лише її відбиток.

—  Щоб отримати цеИ відбиток, ти мусив, перебуваючи в материнськіи утробі, мати контакт з Іскрою. І все вказує на те, що вона таки потрапила на Лахлін. Якщо я нічого не наплутала в датах, то вже через місяць після народження... після твого народження наші наистарші скликали всіх досвідчених сестер, щоб зміцнити Бар'єр. Нібито для більшої певності — а виявляється, не тільки для цього. Насправді він був пошкоджении. А отже, сестра Айліш... Стри- ваи-но! — Ґвен запитливо глянула на Бренана. — Ти назвав день свого народження чудернацьким. Чому?

—  Бо тоді сталося дещо дивне. Безперечно, маґічне. Напередодні до нашого дому завітала молода жінка, пояснила, що їде до тітки в Дервеґ, але збилася з головної дороги. Оскільки вже настав вечір, батько не міг залишити її на ніч без даху над головою — на Лахліні, навіть на півдні півострова Аден Флахт, де ми мешкали, кінець монфовіра вважається початком зими. Тому він запропонував жінці заночувати в нас, проте застеріг, що навряд їи вдасться виспатись, бо в иого дружини вже розпочалися переими. У відповідь жінка сказала, що її, мабуть, сам Див сюди привів — у своєму місті вона навчалася в наикращої повитухи і вже встигла прииняти чимало пологів. І хоча за мамою вже наглядала стара повитуха із сусіднього села, від заивих рук гріх було відмовлятися. А пологи виявилися важкі, переими тривали всю ніч і маиже весь ранок, а ближче до обіду врешті народився я. Незнаиомка дуже вправно прииня- ла мене, сповила, передала матері — і от тоді трапилася та сама дивовижа. І батькові, и мамі, і старіи повитусі одночасно потьмарилося в очах, а коли прояснилося, все залишилось, як було, за винятком того, що гостя щезла, мов у повітрі розчинилася. Як згодом з’ясувалося, також зник її кінь разом з усією поклажею. Попервах батьки були дуже налякані, та переконавшись, що зі мною все гаразд, поступово заспокоїлися. А от стара повитуха ніяк не могла вгамуватися, все бідкалася і благала мовчати про те, що сталося, не казати нікому ні єдиного слівця. Її страх був цілком зрозумілий тут явно не обіишлося без чарів, а якщо поборники розпочнуть слідство, то неодмінно візьмуть її в роботу, бо всі повитухи в них під великою підозрою. Тато з мамою також не хотіли зв’язуватися з представниками влади, тому всі троє заприсяглися зберігати все в таємниці. Старенька померла через три роки, так і не розповівши нікому про ту подію. А коли в мене проявилися перші здібності до маґії, батьки не були заскочені зненацька. Вони вже давно збагнули, що та загадкова жінка була чаклункою і завітала до нас через мене.

—  То була не чаклунка, — впевнено сказала Ґвен, — а відьма. Я навіть здогадуюся, хто саме. Батьки не описували тобі її зовнішність?

—  Описували. Тато добре запам’ятав її, хоча ім’я вилетіло в нього з голови. Трохи пухкенька, невисока, рожевощока, з кучерявим темно-рудим волоссям, округлим веснян- куватии обличчям, зеленкувато-карими очима і кирпатим носом.

—  Так і є. Це була старша сестра Аиліш вер Нів, тоді ще просто сестра.

—  І вона прибула на Лахлін, щоб прииняти в мами пологи? — запитав Бренан. — Навіщо? Якии у цьому сенс? Інша річ, якби пояснила батькам, хто я такии, і запропонувала допомогу в переселенні на Абрад. А так просто щезла. Невже відьми вміють переноситися з місця на місце?

—  Сестра Аиліш нікуди не переносилася. Твоїм батькам і повитусі просто здалося, що вона миттєво зникла. Насправді ж на них було наслано чари забуття.

—  О!— вражено протягнув Бренан.— Такі чари існують?

Ґвен кивнула:

—  Вони дуже могутні, проте мають одне істотне обмеження. З їхньою допомогою не можна примусити людину забути минулі події — лише маибутні.

—  Як це?

—  Щоб викреслити з пам’яті певнии проміжок часу, чари забуття треба накласти ще на початку цього проміжку. Так би мовити, поставити мітку, позначити момент, від якого стиратимуться спогади. У вашому випадку, гадаю, події розвивалися наступним чином. Сестра Аиліш, визначивши, що народжується хлопчик, спокіино прииняла тебе, віддала матері — і саме тоді наслала на неї, твого батька та повитуху чари забуття. Далі сталося те, про що всі троє згодом забули, а коли все скінчилося, сестра Аиліш знерухо- мила їх, пересунула на ті місця, де вони були в початкову мить дії чарів, знову поклала тебе до матері, а сама забралася геть. Після себе, вочевидь, залишила особливе плетиво, яке десь за півгодини спрацювало, активувавши чари забуття і одночасно скасувавши чари нерухомості. Можливо, в дрібних деталях щось було інакше, та я не сумніваюся, що загалом правильно відтворила хід подіи.

—  І про що ж могли забути мої батьки з повитухою? — запитав Бренан. — Що такого важливого сталося після мого народження?

—  Ще одне народження. У твоєї матері була двіиня — ти і твоя сестра-близнючка. Відьма, чия Іскра залишила в тобі відбиток. Аиліш вер Нів забрала її і стерла з пам’яті твоїх батьків наименшу згадку про те, що в них, окрім сина, народилась і донька. Це вже не просто моє припущення, а доко- нании факт. Власне, тільки так і з’являються на світ хлопці- відьмаки — у парі з сестрою-відьмою.