повернеш.
Виишовши в коридор, Ґвен звернула в іншии бік, ніж тои, звідки вони приишли.
— Перехопимо иого в їдальні, — сказала вона Бренано- ві.— Зазвичаи Ліам повертається з полювання голодним і передусім біжить снідати.
— Повертається з полювання? — перепитав Бренан. — А хіба не зарано?
— Для такого полювання радше запізно,— відповіла Ґвен, чиє обличчя виражало суміш іронії, осуду и поблажливості. — Я намагаюсь иого перевиховати, та все марно. Лі- ам легковажнии, безвідповідальнии. але дуже милии. Він обов’язково тобі сподобається.
Бренан у цьому сумнівався.
Коли вони спустися до порожньої їдальні, широкі двостулкові двері неподалік від сходів рвучко розчахнулися, пропустивши до кімнати високого, міцної статури юнака в розхристаному коричневому камзолі и такого ж кольору штанях, недбало заправлених у черевики. Побачивши Ґвен із Бренаном, він квапливо поправив одяг і пригладив своє скуиовджене русяве волосся. Його жваві сірі очі поглянули на Ґвен трохи винувато і водночас пустотливо, а на Брена- на — з цікавістю.
— Вітаю, Ліаме, — промовила Ґвен, намагаючись говорити стримано и холодно, але в її голосі виразно вчувалися лагідні нотки. — Нарешті ти нагулявся.
Ліам підіишов до неї, обіиняв за плечі и поцілував її в лоба.
— Доброго ранку, сестричко. Бачу, ти теж часу не гаяла. — Він знову кинув допитливии погляд на Бренана, і в нього з’явився такии вираз, ніби він щосили намагався пригадати, де вони бачилися раніше. — Е-е. Перепрошую, ми вже знаиомі?
— Ще ні,— відповіла Ґвен.— Але це легко виправити. — І спершу звернулася до гостя: — Бренане, це міи мен- шии брат, Ліам аб Конлаид О’Доил.
— Дуже приємно,— відповів Бренан, несподівано для себе відчувши величезну полегкість від того, що Ліам виявився не її чоловіком, а братом.
— Насправді я старшии,— зауважив тои, міцно потиснувши Бренанові руку. — Мені на рік більше, ніж Ґвен. Та вона завжди називає мене меншим, бо я наимолодшии з її братів.
— І наинесериознішии,— додала Ґвен.— Ліаме, дозволь представити тобі лорда Бренана аб Ґрифида О’Меиніра.
— Я зовсім не лорд,— запротестував Бренан.— І не О’Меинір. Я з простого роду.
— Ти відьмак, отже, маєш титул високого панаТір Міне- гану, — пояснила вона. — Він твіи за правом народження. А Меинір звали першу шінанську жінку, що опанувала Іскру, відбиток якої ти в собі носиш — і тому належиш до шляхетного відьомського роду О’Меинір. Така традиція.
— Ого! — вигукнув Ліам, вирячивши з подиву очі. — Відьмак? Сестричко, ти не жартуєш?
— Ніяких жартів,— запевнила иого Ґвен.— Бренан справді відьмак.
— Хіба це можливо? Я досі нічого не чув про. — Тут він осікся і приголомшено втупився в Бренана. — Провалитись мені в Тиндаяр! А я, дурень, усе думав-гадав, де ж ми зустрічалися. І як це відразу не збагнув, що ти до дідька схожии на Шаину! Такии схожии, аж страх бере. Ії брат, еге ж?
— Близнюк,— кивнув Бренан.
— Отакої! — похитав головою Ліам. — А Шаина ні разу не обмовилася, що має близнюка-відьмака. І ти, сестричко, нічого не казала. І решта відьом про це нічичирк. Ви всі такі потаиливі!
— Які вже є, — недбало знизала плечима Ґвен і перевела погляд на Бренана. — Зараз мені треба написати кілька листів, а ти, якщо хочеш, відпочинь з дороги. Тобі вже мали
приготувати покої й перенести туди твої речі.
