Пиліб аб Махавін був третім чоловіком-чаклуном, що викладав на кафедрі пророцтв. Решта професури були чаклунки, наикращі на Абраді провидиці, які нишком, а часом і відверто, висловлювали своє незадоволення тим, що вже півтора десятиліття їхню кафедру очолює не жінка, а чоловік, цілком позбавлении пророчого хисту. Як підозрював Шимас, для них це було радше питанням принципу, а не доцільності, бо всі вони без винятку не приховували зневажливого ставлення до таких „приземлених“ речеи, як адміністративна робота. А Ярлах аб Конал, позатим що був не- перевершеним тлумачем, дуже вправно керував кафедрою, докладаючи всіх зусиль, щоб звільнити професорок-прови- диць від такої неприємної для них щоденної рутини.
щим ученим званням. Зокрема, в Кованхарському Університеті це звання мають керівники кафедр та ректор. Маґістри носять фіолетові мантії, професори — темно-сині, асистенти — темно-зелені. Стиль вбрання для студентів та аспірантів визначається Університетським Реґламентом як „скромнии і пристоинии“; лише на урочисті заходи вони мусять надягати темно-червоні мантії.
— До речі, — промовив маґістр, — я и не знав, що ти досі тут. Думав, що вже пішов.
— Так і було, — підтвердив Шимас. — Але потім я вирішив повернутись. Був певен, що ще застану вас тут.
Ярлах аб Конал пильно придивився до нього.
— Ти схвильований Щось сталося?
Замість відповіді Шимас розгорнув свою книжку на по- трібніи сторінці и передав її маґістрові.
— Що це? — запитав тои. — Ага, бачу. Знаиома загадка. Молодим довго бився над нею, та все без результату.
І він прочитав уголос:
Вона була першою, але прийде останньою. Проте сини не
помітять її появи, а знайшовши, не збагнуть, хто вона така.
Однак упізнати її можна за кількома ознаками.
Вона прийде в цей світ, осяяна величчю земною.
Дочки не сприймуть її подоби і забажають знайти іншу,
але останній король на великій землі зруйнує їхні плани.
Вона зречеться батька на користь матері й віддасть свій
спадок другому братові.
А її друга сестра піде тим шляхом, яким хотіла піти вона.
Дочитавши, Ярлах аб Конал відклав книгу і сказав:
— Так зване Пророцтво про Першу. Воно коротке, тому важке для тлумачення, бо в ньому мало ключів. Тут немає ні розгалужень, ні відгалужень, ні передумов на зразок „якщо станеться те и те“, а отже, воно є невідворотним — ніщо не в змозі завадити иого здшсненню.
— А ще, — додав Шимас, — текст пророцтва неточнии.
— Ну, це знає кожен, хто намагався иого верифікувати. Дослідники датують появу цього пророцтва першими десятиліттями від Мор Деораху. А це означає, що задача иого тлумачення ускладнюється ще и мовним фактором. Як тобі відомо, в ті часи на Шінані були у вжитку три мови. Наипоширеніша з них — старошінанська, якою розмовляв простии люд; друга — леиданська, мова тодішньої знаті та писемності; із цих двох мов утворилася сучасна шінан- ська. А ще на півночі острова мешкали нащадки переселен- ців зі Старого Лахліну, що залишився в Старому Світі; вони послуговувалися лахлінською мовою, яка, втім, швидко зникла, а її вплив на формування шінанської обмежився кількома десятками запозичених слів та власних імен. Початково пророцтво було записано леиданською, однак мало хто
