— Та вже ж знаю, — мляво кивнув Ярлах аб Конал. — І з твоєї ласки, знаю більше, ніж годиться.
— А хіба це погано, маґістре?
— Для мене так. Бо мені цього не сказали, а отже, не вважали за потрібне. Я знав тільки те, що дівчину слід зупинити, не пустити її на Тір Мінеган, але неодмінно зберегти іи життя. і тепер ясно, чому.
— Я вас не розумію,— промовив спантеличении Ши- мас.
— А тобі и не треба розуміти, хлопчику міи,— сумно відповів Ярлах аб Конал. — Знаи лише, що мені шкода. Я дуже жалкую, що ти виявився таким розумним і так невчасно розгадав це кляте пророцтво, ще и мене ним ознаиомив. Я просто не маю іншого виходу.
З цими словами він завдав маґічного удару. Шимас, хоч і був розгублении, встиг відреагувати і суто рефлекторно поставив захист, проте потужнии потік Темної Енерґії вмить зруинував иого.
У ці останні секунди ніякі картини минулого життя не проносилися перед внутрішнім поглядом Шимаса аб Неи- вана. Він почував лише безмежнии подив від того, що иого колишніи учитель виявився чорним чаклуном.
Розділ V
Менша сестра
Тронна Зала в Кардуґалі була невелика, та зазвичаи її цілком вистачало для проведення різних урочистих цере- моніи при маленькому королівському дворі цього малого королівства. Проте сьогодні вона ледве вмістила в себе всіх запрошених — добре хоч день був не спекотнии, а швидше прохолоднии, і між розчиненими вікнами та дверима гуляв свіжии вітерець, проганяючи задуху. Еирін дуже не хотіла, щоб на такіи важливіи для неї події жінки щосили обмахувалися віялами, а чоловіки крадькома витирали спітнілі обличчя, мріючи про те, щоб усе якнаискоріш закінчилося.
Її батько, король Келлах, у гордіи самотності сидів на своєму троні. Всі сусідні місця праворуч та ліворуч від нього були порожні — і крісла для наиближчих родичів, і мен- шии трон для королеви, що иого останніми роками, за батьковим наполяганням, завжди заимала Еирін. Наразі ж вона стояла перед парадними дверима зали, а маистер цере- моніи проголошував:
— Її високість принцеса Еирін з усією дочірньою покірливістю звертається до свого батька та государя, наиясні- шого пана нашого, короля Келлаха, з проханням прииняти її и вислухати її клопотання.
Коли маистер церемоніи договорив, король вичекав ще кілька секунд, а тоді сказав:
— Нехаи заходить.
Притримуючи свою важку парчеву сукню з пишними шовковими спідницями, Еирін неквапно рушила червоною килимовою доріжкою, обабіч якої стояли придворні. Вони шанобливо вклонялися іи — востаннє, як сво'ш принцесі, і від усвідомлення цього факту дівчині зробилося трохи сумно.
Ні, Еирін зовсім не шкодувала про те, що мало статися. Вже понад місяць вона з нетерпінням чекала на це і раз по раз поринала в щемливо-солодкі мрії про своє прийдешнє відьомське буття. Та водночас чудово розуміла, що тоді в неї розпочнеться геть інше життя, а те, до якого змалечку звикла, назавжди залишиться в минулому. І, може, воно и на краще, що батько так затягував переговори з Шаи- ною, навіть висунув заздалегідь неприинятну умову про визнання Тір Мінеганом непорушності наявного кордону між Ленніром та Румнахом. Він добре знав, що відьми не захочуть втручатися в територіальні суперечки між південними володарями, а просто використав це як привід, щоб бодаи трохи відстрочити мить прощання з єдиною донькою. Та и сама Еирін, попри свою нетерплячку, тішилася з цієї затримки. Хоч як там вона нарікала на відсутність з батькового боку належної уваги, проте дуже любила иого, і думка про тривалу розлуку з ним навіювала їи глибокии смуток. Якби не це місячне зволікання, Еирін було б над- звичаино важко покидати Леннір, а так вона мала вдосталь часу, щоб поступово привчити себе до неминучого, насолодитися останніми днями спілкування з батьком, з кузиною Фіннелою, з дядьком Рісом і тіткою Ідріс, з рештою родичів, з друзями та знаиомими...
Діишовши до підвищення, на якому стояв батьків трон, Еирін опустилася навколішки на м’яку подушку, що її завбачливо поклали біля підніжжя сходинок.
— Государю! — заговорила вона. — Я ваша дочка і перша принцеса Ленніру, але також я є дочкою нашого спільного Отця Небесного, Великого Дива, якии у милості сво- їи нескінченніи дарував мені Відьомську Іскру. Міи обов’язок, як вашої дочки, коритися вашіи волі, допомагати вам у державних справах, виити заміж і народити дітеи, що продовжать наш рід, а в разі, якщо Див не подарує вам нащадків чоловічої статі, успадкувати від вас корону і правити Ленніром задля добра всіх ваших підданих. Міи обов’язок, як відьми, котрою я народилася з ласки Всевишнього, полягає в тому, щоб опанувати свою силу и поставити її на службу всім людям нашого світу, захищати землю від лихих чаклунів, демонів та чудовиськ. Ці два мої обов’язки є несумісними, оскільки відьма не може бути підданою жодного земного володаря і так само вона не може бути правителькою окремого королівства, звеличуючи иого над усіма іншими. Крім того, як відьма, я муситиму дотримуватися цнотливості, щоб зберегти Іскру, подаровану мені Великим Дивом; а отже, ніколи не матиму чоловіка і не зможу народити дітеи для продовження нашого роду. Тому, як дочка, я звертаюсь до вас за батьківською порадою і прошу вказати мені, якии з цих обов’язків маю обрати.
