Вони проминули браму і по короткому спуску зшшли на замкову площу, де впритул до внутрішнього фортечного муру було встановлено поміст, обтягнении білим шовком і прикрашении квітами. Зі стіни за помостом також звисали гірлянди квітів, а ще численні прапори та штандар- ти. Вся площа була суціль заповнена простолюдом та дрі- бною шляхтою, а довкола помосту збиралася знать. На самому підвищенні вже перебував головнии винуватець сьогоднішніх урочистостеи, кузен Лоґан, иого оточували рідні на чолі з обома батьками, справжнім та названим, а тітка Ідріс безупинно кружляла довкола сина, знаи поправляла иого одяг і зачіску, струшувала з нього невидимі порошинки. Трохи осторонь з величним виглядом стояв превеле- бнии Еван аб Гивел і час від часу позирав у небо, ніби дослухався до інструкціи від самого Дива.
Еирін збиралась була повести Шаину на поміст, але та сказала:
— Ти иди, а я краще залишуся тут. Поруч із відьмами панотець Еван зразу починає затинатися і мало не мліє від страху. Чого доброго, ще зіпсує Лоґанові свято.
— Тоді і я залишусь,— вирішила Еирін.— Я ж також відьма.
— До речі, — зауважила Шаина. — Ось тобі ще одна різниця між Північчю та Півднем. Будь-де в Північному Абра- ді мене б умовляли провести обряд разом з духівником. А тут таку пропозицію визнали б за святотатство.
Еирін це знала. Хоча сестри сповідували власне, мало не єретичне з погляду традицшної реліґії, вчення про світобудову, північні лорди вважали справою престижу запопасти собі на весілля відьму. Духівники Півночі були не в захваті від такого звичаю, проте мусили з цим миритися. А в п’яти королівствах північного заходу, в так званіи Міне- ганськіи П’ятірці — Івидоні, Коннахті, Алпаині, Лоигірі та
Катерласі, — закон надавав відьмам повноваження одноосібно укладати шлюби.
Невдовзі до Еирін та Шаини приєдналися Етне и Мораґ. Аиліш вер Нів з ними не було, а самі вони не згадали про неї ні словом і взагалі поводилися так, ніби ніякої старшої сестри тут немає. Висока чорнява Етне похвалила Еирін за те, як добре вона трималася під час свого зречення, а жвава синьоока білявка Мораґ докинула:
— Особливо наприкінці, коли тебе аж душили сльози. Та ти не дала ї м волі. Молодця.
Еирін було незвично бачити Мораґ у сукні, оскільки після прибуття до Кардуґала вона з’являлася на людях лише в чоловічому вбранні. Вірніше, у штанях із сорочкою або короткою тунікою — та їх аж ніяк не можна було назвати чоловічими, бо весь їхніи кріи разом з вишивкою буквально волав про жіночість, і жоден чоловік не погодився б їх одягти. Ще на самому початку Мораґ зізналася Еирін, що сукні та спідниці полюбляє не менше, ніж штани, і взагалі обожнює розкішно вдягатися, проте тут, на Півдні, щоб дозолити всім місцевим святенникам, вирішила ходити винятково в штанях. І лише з нагоди сьогоднішніх урочисто- стеи, на особисте прохання Фіннелиної матері, вона зробила одноденну перерву.
Переважна більшість тутешніх жінок, включно з Фінне- лою, вкраи несхвально ставилася до такого сміливого стилю в одязі, а от Еирін він несподівано сподобався. Кілька разів вона навідувалася до Мораґ, приміряла її вбрання (обидві були одного зросту и мали однакові фігури], прискіпливо розглядала себе в дзеркалі і зрештою дшшла висновку, що їи це пасує. Вона вирішила, що теж спробує носити таку одіж, але вже після того, як прибуде на Тір Мінеган.
Келлах аб Тирнан, помітивши дочку, жестом покликав її до себе. Еирін заперечно похитала головою, вказала на відьом і тицьнула пальцем собі в груди — мовляв, тепер вона одна з них. У відповідь батько сумно кивнув.
Якраз тоді в натовпі почулися вітальні вигуки, і на площу виїхала біла кобила з вершницею — золотоволосою дів- чиною в розкішних шатах із наитоншого білого шовку. За вуздечку кобилу вів юнии літримськии принц Лаврас, якии за дорученням короля Ґвиліма аб Кілана мав передати свою сестру Ріаннон її маибутньому чоловікові. Обабіч нареченої ишло семеро дівчат у різнобарвних сукнях; серед них була и Фіннела, вбрана в свіи улюблении синіи колір.
Еирін також отримала пропозицію бути подружкою нареченої, проте ввічливо відмовилася. За традицією, подружками були дівчата на відданні — а для відьми це звучало геть недоречно.
Підвівши кобилу до помосту, Лаврас допоміг сестрі зіити на землю и підвів її до схвильованого Лоґана, якии не міг відвести осяиного погляду від своєї маибутньої дружини. Ріаннон дуже мило шарілася и сором’язливо ховала очі.
— Гарна пара,— неголосно мовила Етне вер Рошін.— Даи їм Диве таких самих гарних дітеи.
А Еирін зненацька відчула щем у грудях. Малою вона, як і всі дівчатка, гралася в наречену і мріяла про чарівного принца, проте, подорослішавши, почала розуміти, що заміжжя істотно обмежить її особисту свободу, яку вона цінувала понад усе. А коли в неї виявили Відьомську Іскру, Еирін нарешті позбулася страху перед втратою свободи, іи відкрилися нові, неосяжні обрії, та водночас вона усвідомила, що деякі радощі життя, такі звичні и природні для простих людеи, стали для неї недоступні. Зокрема, вона ніколи не пізнає кохання чоловіка, не народить і не виховуватиме дітеи, а єдина жінка, що називатиметься її дочкою, з’явиться на світ лише після її смерті.
Здогадавшись, що коїться в Еирін на душі, Шаина лагідно стисла її долоню в свош і сказала:
— На жаль, ніщо не дістається задарма, за все доводиться платити. І це — частина нашої платні за могутність. Тут нічого не вдієш.
