Нарешті до Тронної Зали ввшшов Лоґан аб Ріс, і почалася церемонія иого всиновлення. Чи не єдиним, хто при цьому мав похмурии вигляд, був старшии Лоґанів брат, Делвин аб Ріс. Утім, Еирін сумнівалася, що він шкодував за втраченим шансом коли-небудь стати королем. Радше просто почувався приниженим, що иого обіишов меншии брат, а ще був тверезии-тверезісінькии, бо з самого рання мати тримала иого під пильним наглядом, тому страждав від жорстокого похмілля після вчорашньої пиятики і знемагав від бажання хильнути бодаи ковточок чогось хмільного.
Фіннела дивилася на Лоґана і вся аж сяяла. Дуже раділа за свого брата, а ще, мабуть, думала, що тепер Падраиґ аб Міредах, юнии король Ферманаху, вже напевно захоче одружитися з нею — сестрою наступника престолу та кузиною відьми... А може, и не думала про це, хтозна. Останнім часом Фіннела перестала бути для Еирін відкритою книгою, за минулии місяць вона разюче змінилася. Ні, не зовні и не характером — кузина залишилась такою ж довершеною красунею зі зворушливо-невинним личком і примхливою вдачею. Проте, відколи стало відомо про Еирінину Іскру, Фіннела радикально переглянула свої життєві пріоритети, почала менше заглядатися на вродливих хлопців, звела до мінімуму колись тривалі посиденьки з придворними панночками, де обговорювалися здебільшого гарні вбрання, різні прикраси, парфуми та шлюбні плани присутніх, а натомість повадилася до Старої Вежі і там годинами заималася під керівництвом маистра Іґана маґією. Щодня діимала Еирін скаргами на труднощі, нарікала на суворість та вимогливість учителя, мало не кожного вечора зарікалась від подальших занять, але наступного ранку відмовлялася від свого рішення і продовжувала навчання. Та ще и так завзято, що через два тижні на неї вже почав був скаржитися маистер Іґан, бо в нього залишалося мало часу на виконання обов’язків придворного чаклуна. Йому навіть довелося викликати з Бентрая свою дружину, цілительку Шінед бан Іґан, щоб вона зняла з нього частину навантаження. Та попри все, він надзвичаино тішився наполегливістю своєї учениці і стверджував, що за цеи місяць вона досягла таких успіхів, якими звичаинии чаклун-початківець міг похвалитися лише через рік напруженого навчання.
Тож тепер Фіннела мала повне право називатися юною чаклункою, а не просто дівчиною з чаклунським хистом. Еирін дуже раділа за кузину — і наиприємніше в ціи радості було те, що її не затьмарювала, як раніше, мимовільна заздрість, дарма що вона сама досі не могла вчинити ні наименшої маґічної дії. Пробудження в неї відьомської сили було відкладено до прибуття наТір Мінеган, та це нітрохи не засмучувало Еирін. Іи нікуди було поспішати — адже попереду її чекало довге, цікаве, сповнене захопливих пригод життя.
Коли церемонія закінчилася, король та иого названии син першими залишили Тронну Залу. За ними потяглися члени королівської родини, вищі достоиники Ленніру та почесні гості — і всі вони, спустившись сходами вниз, виходили на внутрішнє подвір’я замку. Там Еирінину увагу відразу привернула невисока пишненька молода жінка з темно-рудим кучерявим волоссям, вдягнена як вельможна пані, але з явними слідами довгої дороги на зачісці та вбранні.
Шаина, що ишла разом з Еирін, рвучко зупинилася, на її обличчя миттю набігла тінь, губи міцно стислися, а очі потьмяніли. Жінка, помітивши Шаину, трохи невпевнено, ніби вагаючись, рушила до неї. Краєм ока Еирін зауважила, що інші дві відьми, Етне вер Рошін та Мораґ вер Дерін, також зупинились, а обмінявшись швидкими поглядами, відступили вбік. Вона подумала, що і іи варто вчинити так само, але було вже запізно — незнаиомка якраз підшшла до них.
— Добридень, Шаино, — сказала вона. Відтак зміряла Еирін зацікавленим поглядом і промовила традицшні при зустрічі нової відьми слова: — Я, Аиліш вер Нів, вітаю тебе в нашому колі, сестро.
Еирін не встигла нічого відповісти, бо її випередила Шаина:
— Не скажу, що рада тебе бачити, старша. — її голос був, мов крига, холоднии, жорсткии і колючии. — Дарма ти так поспішала. Я вже взяла Еирін під свою опіку.
— Якби я хотіла потіснити тебе, — сказала сестра Аи- ліш, — то прибула б набагато раніше. А так вирушила з Лі- венаху, лише почувши про Бренана.
Шаина ще дужче спохмурніла.
— На твоєму місці я б не сміла згадувати це ім’я! І взагалі, нам немає про що говорити. Та и не час зараз. Урочистості ще не скінчилися, нам треба поквапитись, а тобі варто відпочити з дороги и перевдягтися. Перепрошую, Еирін, за затримку, ми вже идемо... — І маиже силоміць потягла її через двір до розчиненої настіж внутрішньої брами.
Спантеличена дівчина не стала опиратися. За кілька кроків вона озирнулась і побачила, що до Аиліш вер Нів уже підходять Етне та Мораґ.
— От що, Шаино, — докірливо озвалася Еирін. — Може, твої стосунки із сестрою Аиліш і не моя справа, але ти поставила мене в дуже незручне становище. Я не звикла, щоб зі мною так поводилися. Звісно, тепер я твоя менша сестра, проте ми ще перебуваємо в Леннірі, де я, крім усього іншого, ще и королівська дочка.
— Даруи, — сказала Шаина із зітханням. — Зустріч була така несподівана, що я втратила над собою контроль. Цю жінку я просто ненавиджу. хоча донедавна всім серцем любила. Насправді вона виявилася геть не такою, якою здавалася. Вона. Я обов’язково все розповім, тільки не зараз. Завтра. А сьогодні в нас свято, і я не хочу ще більше псувати собі настріи. Домовились?
— Гаразд.
— Власне, — вела далі Шаина, — я мала б раніше поділитися з тобою, зрештою, ми ж подруги. Та мені було боляче навіть думати про це, тому я нічого и не говорила. Хоча мені здається, ти все одно щось відчула.
У відповідь Еирін мовчки кивнула. На відміну від Етне та Мораґ, з якими в неї склалися просто приязні стосунки, із Шаиною вона по-справжньому здружилася. Вони багато часу проводили разом, знаишли чимало спільних інтересів, іноді спілкувалися на такі делікатні теми, про які раніше Еирін могла розмовляти лише з Фіннелою, звіряли одна одніи свої особисті таємниці. Тому позаминулого тижня вона відразу помітила, що в Шаини виникли якісь проблеми, але не стала нічого питати, не хотіла нав’язуватись і піддавати заивому випробуванню їхню щоино народжену дружбу.
