Гасити світло Еирін поки не стала, а взяла з шафки гру- безнии зошит, що своєю товщиною та цупкою палітуркою, оправленою в шкіру, швидше нагадував книгу — щоправда, з чистими сторінками. На обкладинці маґічним способом було витиснено золоті літери:
Відьомське Сестринство
ХРОНІКИ РОДУ О’ЕЙРІН Том Перший
Цеи зошит учора подарували їи Шаина, Етне та Мораґ. Такі зошити були в усіх відьом, вони передавались у спадок за лінією Іскри, і Еирін пощастило стати першою — ма- тір’ю-засновницею нового відьомського роду.
Вона відкинула обкладинку. На першіи сторінці було написано:
ЕЙРІН ВЕР ҐЛЕДІС Народилася 27 белтена 1679 М. Д.
У наступному рядку хтось у належнии час вкаже дату її смерті — та це буде ще нескоро. Перегорнувши сторінку, дівчина стала перечитувати написану охаиним Шаининим почерком передісторію: про народження Еирін, про її кровну рідню і про те, як сестра Доріс вер Мирнін виявила в неї Нову Іскру. Шаина вклалася рівно в одну сторінку, зазначивши насамкінець, що перебіг перемовин із королем Кел- лахом аб Тирнаном є темою відповідного розділу в хроніках роду О’Меинір.
Переишовши до чистої сторінки, Еирін подумала, що їи слід сьогодні ж зробити першии свіи запис. Долаючи втому, вона підтяглася и сіла в ліжку, поклавши зошита собі на коліна. Саме в цеи час до спальні зазирнула Фіннела.
— О, ти вже збираєшся спати. А я ще хотіла побалакати.
— То заходь, побалакаємо, — запропонувала Еирін. — Можеш лягти зі мною. Тоді говоритимемо, аж поки заснемо.
— Чудово! Я зараз роздягнуся.
Вона зникла за дверима, і з передпокою долинув її то- ненькии, але владнии голос, що кликав служницю. А Еирін узяла з шафки чарівне перо, що не потребувало чорнил, і акуратно вивела в зошиті:
38 линаса 1694 року від початку Мор Деораху.
За правилами, слід було написати просто „М. Д.“ або, в краиньому разі, „від Мор Деораху“. Проте Еирін хотіла показати своїм наступницям, що ще до того, як відкрилась її Іскра, вона чудово усвідомлювала різницю між трактуванням Мор Деораху духівниками, північними та південними, і тим, що відбувалося насправді.
Еирін коротко написала про своє сьогоднішнє відречення від права на леннірськии престол і про те, як Шаина прииняла її до Сестринства и оголосила меншою сестрою. Деталі вирішила додати вже завтра, а оскільки написане чарівним пером не розмазувалося и не залишало відбитків на прилегліи сторінці, сміливо згорнула зошит і поклала иого на шафку. Потім знову вляглася на подушку і стала думати про те, чи довго іи доведеться навчатися, поки вона опанує поштові чари. Від Шаини Еирін знала, що відьми ніколи не беруть із собою в подорожі родові хроніки, а завжди зберігають їх на Тір Мінегані. Коли ж виникає потреба щось занотувати, вони просто роблять запис на першому- ліпшому аркуші паперу, а потім пересилають написане на сторінки свого зошита.
Незабаром приишла Фіннела, вдягнена в довгу нічну сорочку. Скинувши свої пухнасті капці, вона забралась у ліжко і вмостилася поруч із Еирін. Простягла руку, спрямувавши її на маґічний світильник під стелею, і він поступово потьмянів — але остаточно не згас. У кімнаті запанував зати- шнии присмерк.
— Гарно виишло,— зауважила Еирін.— Ти и Лавраса відшила з допомогою чарів?
— Та ні, вистачило звичаиного немаґічного ляпаса.
— Він до тебе чіплявся?
— Ага. Поліз цілуватися. Нахабнии хлопчисько!
— Ще б пак, — погодилась Еирін. — Він же не Падраиґ.
— А я б іПадраиґові дала... ну, тобто, дала б иому ляпаса. Я ж не якась там хвоида. Хаи спершу одружиться зі мною, а потім. — Фіннела замовкла и зітхнула. — Та я вже и не знаю, чи справді цього хочу. Принаимні не зараз, це точно. Зараз можу думати тільки проте, що післязавтра ти поїдеш, а я залишуся сама. Мені так бракуватиме тебе!
