— А чому не довірилася подругам? Чому не попросила їх про допомогу? — Рвучким жестом Шаина зупинила Аиліш, яка збиралась була відповісти. — Це риторичне питання, я вже и сама здогадалася. Ти виправдовувала свою мовчанку наказом наистарших, але насправді не хотіла визнавати перед будь-ким із сестер, що тебе так налякав Лахлін. Боялася розповісти про свіи страх, і через твою легкодухість міи брат шістнадцять років провів у тому пеклі.
З цими словами вона повернулася до неї спиною, присунула до себе списані аркуші зі звітом і стерла речення, де ишлося про передачу повноважень. Аиліш вер Нів повільно підвелася з крісла.
— Ну, мені вже пора вирушати.
— Щасливої дороги, — відповіла Шаина, не озирнувшись.
Аиліш рушила до двереи, але на півдорозі зупинилася.
— Я все-таки твоя старша сестра, Шаино, і мушу зробити тобі зауваження. В коридорі я зустріла принцесу Фінне- лу, і в мене склалося враження, що вона ишла до тебе. А ще вдень я помітила на ніи застарілии слід від чарів бажання — і впізнала твіи почерк. Ці чари ти наслала акуратно, і я не думаю, що їх розгледіли Етне та Мораґ, не кажучи вже про тутешнього чаклуна. Та все одно ти граєшся з вогнем. Така поведінка неприпустима для.
— Старша сестро! — жорстко мовила Шаина. Вона и зараз не стала повертатися, бо не хотіла показувати рум’янцю гніву на своїх щоках, якии Аиліш могла помилково розцінити за визнання провини. — Може, ти и добре знаєш міи почерк у маґії, та, схоже, погано знаєш
— Так, ШаИно. Вибач.
АИліш виишла з кімнати, а Шаина, вгамувавши свою лють, стала дописувати звіт і в ньому з почуттям глибокого задоволення зазначила, що старша сестра Аиліш вер Нів, пробувши в Кардуґалі пів дня, вирушила далі у своїх справах. Коли вона вже поставила свіи підпис і збиралася надіслати звіт за призначенням, у двері хтось нерішуче постукав.
Миттю визначивши особу пізньої відвідувачки, Шаина встала зі стільця, підіишла до двереи і впустила до середини Фіннелу. На дівчині була простенька сукня, з-під якої визирала нічна сорочка, і такі ж простенькі туфлі, а її біляве волосся було зачісане поспіхом і абияк. Волошкові очі розгублено забігали по кімнаті, ненадовго затрималися на письмовому столі з паперами, відтак звернулись на Шаину. В них виразно відчувалося німе благання.
— Проходь, дорогенька, — запросила Шаина. — Сідаи.
Фіннела мовчки вмостилась у кріслі, де до того сиділа
сестра Аиліш, і нервово стала м’яти пальці. Шаина присунула до неї стілець і опустилась на нього.
— Ну? — запитала вона. — Чого тобі не спиться?
— Я...— Дівчина глибоко вдихнула і скоромовкою випалила: — Я хочу на Тір Мінеган, навчатись у вашіи школі для чаклунок.
„От і маєш!“— промаинуло в Шаининіи голові.— „Догралась таки з чарами бажання..“
— А ти говорила про це з батьками?
— Ну. власне, так.
— І що ж вони?
— Мама не заперечує, а тато. він проти. — Фіннела міцно схопила мізинець і так сильно вигнула иого, що тои, здавалось, от-от зламається. — Він хоче, щоб я швидше виишла заміж, а я. я хочу навчатися маґії. У наикращих учителів. А маистер Іґан. він сам сказав, що погано вміє навчати, це не иого покликання. Інші ж учителі, яких можна запросити до нас, вони. ну, це. потенціяль. потенцшно слабші за мене. Від них я не навчуся так, як годиться.
Шаина швиденько створила довкола дівчини плетиво і перевірила її на наявність залишкової дії чарів бажання. Ані наименшого відгуку не надшшло — чари и справді були слабенькі, вони вже давно вичерпали себе, а теперішнє Фіннелине прагнення поглиблювати и
