На щастя, чекання тривало недовго, і вже за двшко хвилин з’явився Ріс аб Тирнан, застібаючи на ходу камзол. Як Шаина і сподівалася, він був нітрохи не п’янии. У Кардуґа- лі подеикували, що відколи иого старшии син Делвин став гірким пияком, лорд Ріс маиже кинув пити, а на бенкетах лише робив вигляд, що п’є, насправді ж просто пригублював келиха і крадькома виливав вино під стіл. Хоч там як, а на весіллі свого середнього сина він залишався цілком тве- резии, дарма що вже було далеко за північ.
— Леді Шаино, — промовив Ріс аб Тирнан, не приховуючи свого подиву. — Я до ваших послуг.
— Виникла одна справа, яку нам слід обговорити, — сказала вона. — І я не хотіла б чекати до ранку.
— Що ж, воля ваша, — відповів меншии брат короля. — Гадаю, нам краще знаити інше місце для бесіди. Прошу, ходімо.
Ріс провів Шаину до розташованої на цьому ж поверсі урядової канцелярії и запросив увіити до одного з порожніх кабінетів, де вдень, очевидно, працювали писарі.
— На жаль, я не чаклун, — сказав він, — і не знаю, якии тут захист від підслуховування.
— Зараз буде надшнии, — відповіла Шаина, швидко встановила глушильні чари і присіла на наиближчии стілець.
Ріс аб Тирнан негаино влаштувався через стіл навпроти неї и запитливо мовив:
— Отже, пані?
Шаина мовчки розкрила папку, взяла щоино написании документ і передала иого принцові. Тои узяв аркуш до рук і став читати:
— „Я, Шаина вер Брі О’Меинір, офіцшно вповноважена наистаршими сестрами..“ так, так. так-так. так. „оголошую про визнання Тір Мінеганом наявного за станом на 38 линаса 1694 року М. Д. кордону між Королівством Леннір і Румнахським Королівством...“ Ого!— Він кинув очмані- лиИ погляд на ШаИну і продовжив: — „Також Тір Мінеган вважає необґрунтованими територіальні претензії Князівства Тинвер до Королівства Леннір і закликає ґрафа Тин- верського припинити зброині вторгнення своїх підлеглих на суверенну територію Ленніру...“ Ні, я просто не можу повірити! — Щоб переконатися, Ріс аб Тирнан ще двічі пробіг очима текст, а потім знову втупився поглядом у Шаину. — Оце так сюрприз! І що ж змусило ваших наистарших змінити своє рішення?
— Вони ще не змінили. Але змінять, коли я повідомлю
їм.
— Даруйте. Не зрозумів.
— Я підписала цю заяву без згоди наистарших, — відверто, без хитрувань пояснила Шаина. — Проте формально я не перевищила своїх повноважень, бо ще продовжую виконувати обов’язки надзвичаиного представника Тір Мі- негану. Старша сестра Аиліш вер Нів, яка прибула сьогодні, відмовилася взяти на себе керівництво і, наипевніше, вже покинула Кардуґал — тож у будь-якому разі, її не варто брати до уваги. Відразу скажу, що наистаршим дуже не сподобається міи вчинок, але вони не стануть відкликати заяву і для всього світу зроблять вигляд, що я діяла з їхньої згоди. Таке нерідко трапляється: сестри, вповноважені вести переговори з тих або інших питань, не завжди дотримуються наданих їм інструкцій а наистарші, щоб не зашкодити своїм репутації, щоразу мусять погоджуватися з їхніми рішеннями. Тільки маю до вас велике прохання — нікому про це не говорити. Нехаи мої останні слова залишаться між нами. ну, і королем. А для решти представимо це так, як ви спершу и подумали: наистарші сестри змінили своє рішення.
— Домовились, — охоче погодився Ріс. — Та все ж. Я не збагну, навіщо ви ризикуєте накликати на себе гнів наистарших. Вас про це попросила Еирін?
— Ні, це цілком моя ініціатива. Хоча частково я вчинила так задля Еирін. А взагалі, вважаите, що я зробила вам
послугу. Не королівству, не королю, а особисто вам.
Він миттю насторожився.
— Дуже щедрии жест, пані. І чим можу віддячити вам? Сподіваюсь, я це подужаю?
— Безумовно, — підтвердила Шаина, намагаючись зберегти незворушнии вираз обличчя. — Просто дозвольте Фіннелі навчатись наТір Мінегані, і ми квити.
Ріс аб Тирнан теж був не в тім’я битии, і жодним рухом, жодним поглядом не виказав свого збентеження від такої пропозиції.
