— Так само як і для людеи. Ми теж ніколи не бачили Його і можемо тільки вірити в Нього. Або не вірити. Або сумніватися. Загалом, ми не дуже відрізняємося від вас, хіба що досконаліші, практично безсмертні и маємо єдинии сенс у житті — наглядати за цим світом.
— Гм. Гарно ж ви впоралися зі своїм обов’язком! Нечисть захопила Абрад, може, и інші континенти, якщо вони є.— Шимас зробив паузу, проте диннеші ніяк не прокоментував це припущення,— .прадавнє людство було винищено до ноги, а ви весь цеи час
— З цим ми нічого вдіяти не могли, Шимасе аб Неиване. Захист землі від нечисті — справа людеи. А ми — небесні воїни Останнього Дня. Коли ми виступимо проти Темряви, то неминучим наслідком такої битви буде знищення всього світу.
Шимас кивнув. Про Битву Останнього Дня він чув не вперше.
— Отже, відьми мали рацію. В часи Мор Деораху вони твердили, що не зашкодить просити благословення Небес, але не варто закликати їх на допомогу — ще, чого доброго, відгукнуться.
— Понад шістнадцять сторіч тому я зустрічався з однією відьмою, — сказав диннеші. — Вона відома у вашіи історії, як Меинір вер Гільде, хоча тоді її звали Миорнірд Сверір- датір. Дуже розумна була жінка, недарма прожила маиже сімсот років — її досягнення ніхто з відьом так і не перевершив, навіть близько не підіишов. Вона поставилася до моїх слів дуже сериозно, не те що ваші друїди — тоді так називалися чаклуни. Річ у тім, що Битву Останнього Дня ми могли розпочати в одному з двох випадків: або на заклик більшості людеи, або коли нечисть цілком поглине земнии світ. Поки людеи не було, Ворог не поспішав з експансією, прагнув подовжити задоволення.
— А ще иому перешкоджали дракони, — зауважив Ши- мас.
Диннеші недбало відмахнувся:
— Ои, облиш! Дракони ніколи не були сериозними гравцями у протистоянні Світла та Темряви і ні на що не могли вплинути. Інша річ — люди. Коли в цьому світі з’явилися шінанці, серед нас знаишлося чимало таких, хто хотів прискорити події. Вони насилали на ваших предків сни, в яких закликали благати про допомогу — і не самого Творця, бо так не подіяло б, а Його воїнів. Я ж не поділяв нетерпіння своїх братів, тому через Меинір порадив відьмам захищати людеи від таких снів.
— А чому інші диннеші так прагнули Битви? — запитав Шимас, уже остаточно вирішивши для себе, що вірить співрозмовникові. — Ти сам сказав, що це означало б загибель світу.
— І водночас наше звільнення та надію на краще маи- бутнє. Хтось із нас щиро вірить, а хтось просто сподівається, що після Битви Останнього Дня Творець забере нас до себе — у місце, яке ви називаєте Кеиґантом.
— То зараз ви не мешкаєте в Кеиґанті?
— Авжеж ні. Нашу домівку відьми називають Ґвифіном. Ніколи не чув про це?
— Чув, звичаино. Тільки, здається, в їхньому уявленні Ґвифін не окрема частина Всесвіту, а лише першии, наи- нижчии рівень Кеиґанту.
Диннеші знову знизав плечима.
— Яка, власне, різниця — окрема частина чи нижчии рівень. Все одно нам далі дороги немає, тож ми мешкаємо у
Ґвифіні і просто спостерігаємо за подіями на землі.
— А іноді втручаєтеся, — додав Шимас, доївши останній шматок смаженого м’яса.— Я, звісно, не протестую, це було б дурістю з мого боку, та все ж: чим я заслужив на порятунок?
— Твої заслуги тут ні до чого. Просто те, що сталося, було неправильним. Щось пішло не так, якиись невідомии нам чинник порушив природнии хід подіи. Ти фахівець із пророцтв і маєш добре знати, що передбачення на зразок Пророцтва про Першу завжди стають зрозумілими лише після того, як вони здіисняться. І тоді всі починають говорити: мовляв, бачте, така і така провидиця знала про це ще хтозна скільки сторіч тому. Досі ще нікому не вдавалося завчасно розгадати невідворотне пророцтво — а ти иого розгадав.
— Так воно ж, як я розумію, вже здіиснилося, — заперечив Шимас.
— На цеи момент, так, усе пророцтво вже здіиснилося, — підтвердив диннеші. — Хоча тоді, коли ти розповідав про нього Ярлахові аб Коналу, останні два пункти лише перебували на стадії здіиснення. Проте наиголовнішого и досі не сталося — відьми ще не збагнули, що принцеса Еирін має Первісну Іскру.
