ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

—  Мені подобається лише одна дівчина. Моя подруга Ґвен, про яку я вже розповідала. Та, що стала відьмачкою. — Шаина трохи помовчала. Наскільки їи легко було говорити про це з Еирін, настільки ж важко давалося кожне слово з Фіннелою. — Жодна інша дівчина не викликала в мене таких почуттів. І, може, ніколи не викличе. та це вже не має значення. Якщо твіи батько спитає — а він напевно спитає — про мої стосунки з дівчатами, я не зможу иому збрехати. Не тому, що не вмію прикидатися и хитрувати, а тому, що так буде неправильно. Зараз я не просто відьма сама по собі, а представляю все Сестринство перед ріднею Еирін, нашої меншої сестри. Тому тобі краще звернутися до Етне або Мораґ. Нехаи котрась із них спробує поговорити з твоїм батьком. Бажано Етне — вона викликає більшу довіру і вміє переконувати людеи.

—  А тато вже точно спитає в неї, чому з ним говорить вона, чому не ти. Адже ж ти головна серед них. — Фіннела похнюпилася. — Мабуть, нічого не вииде. Мабуть, доведеться. — якиись час вона набиралася рішучості, щоб сказати це вголос, — .утікати з дому.

—  Не верзи дурниць, — суворо мовила Шаина. — Це кепськии варіант.

—  А хіба є інші? — запитала дівчина. — На що я ще можу сподіватися? Розумію, це буде непросто, я мушу багато обдумати, добре підготуватися, знаити собі надшного супутника. тут маю на оці кілька кандидатур, усі вони до нестями закохані в мене, головне не помилитись у виборі. І ще хочу знати, чи варто мені їхати на Тір Мінеган, чи прииме- те ви втікачку. Якщо ні, то поїду до Кованхара. Там, кажуть, усім начхати, утік ти з дому чи тебе відпустили батьки. Маєш чаклунськии хист — навчаися.

Шаина з дедалі більшою тривогою слухала Фіннелині

міркування.

„Недарма кажуть, що жодна добра справа не залишається безкарною,“— приречено думала вона.— „Я допомогла іи стати чаклункою, а тепер вона шантажує мене. І що наигірше, це блеф лише наполовину. Зараз нахабне дівчисько и саме не підозрює, що говорить цілком сериозно. А мине якиись час — і вона таки наважиться на втечу. Причому з усіх можливих супутників обере або наибільшого невдаху, або наипідлішого негідника..“

Ще трохи побалакавши з Фіннелою, повтішавши її, Шаи- на зрештою пообіцяла щось придумати і спровадила дівчину. Після цього надіслала наистаршим сестрам звіт про сьогоднішні події, маиже негаино отримала від них підтвердження і наступні півгодини просиділа за столом, перебираючи всі „за“ та „проти“ того, що збиралася зробити. І зважувала можливі наслідки цього вчинку особисто для себе.

„Мені просто голову відірвуть,“— подумала вона, висунувши шухляду и видобувши звідти аркуш цупкого паперу блідо-рожевого кольору. — „Або зашлють на якиись відда- лении острів. Та ні, не наважаться! Просто не посміють..“

Коли подивитися крізь цеи папір на світло, можна побачити стилізоване зображення ясеня з трьома коріннями. Це був Лерад — символ Відьомського Сестринства. Навіть серед чаклунів мало хто знав, що Лерад походить із давніх ла- хлінських міфів, де він уособлює язичницькі уявлення про світобудову. За відьомськии символ иого обрала засновниця Сестринства, наистарша на тои час відьма, лахлінська жінка на ім’я Меинір, чию Іскру зараз носила в собі Шаина. Як нещодавно стало відомо, Шаина також була лахлінкою, проте вона сумнівалася, що в її жилах тече більше ніж кілька крапель давньої лахлінської крові. Коли почався Мор Де- орах, більшість лахлінських чоловіків пліч-о-пліч із шінан- цями билися з демонами та чудовиськами, і лише близько сотні з них, взявши із собою жінок та дітеи, сіли на кораблі и вирушили на північнии схід шукати землю своїх предків. Ніякої прабатьківщини вони, звісно, не знаишли, а висадилися на великому острові, що згодом став називатись

Ініс Лахлін, і вирішили там замешкати. Як виявилося, цеи острів був цілком вільнии від пекельних почвар; поступово туди стали переселятися и шінанці, що не хотіли боротися зі Злом, тож урешті-решт лахлінці розчинилися серед них, а саме це слово стало позначати просто мешканців Лахліну. І ще воно символізувало нетерпимість до будь-яких проявів маґії .

Поклавши на стіл аркуш, Шаина взяла перо і стала писати. Акуратні літери складалися в рівні слова, а слова шикувалися в стрункі рядки, не виказуючи и натяку на Шаи- нине хвилювання, хоча вона досі не могла вирішити, чи розумно чинить. Ні, вона таки чинила нерозумно, та чи правильно — це питання залишалося без відповіді. Проте одне Шаина знала точно: від свого наміру вона вже не відступиться.

Перечитавши написане і переконавшись у відсутності помилок, Шаина поставила підпис і скріпила иого маґічною печаткою. Спеціальне плетиво, що пронизувало кожнісіньке волокно паперу, перетворилося на застиглі, незламні чари, які не дозволяли нікому внести в текст жодної правки; їх неможливо було зняти, не перетворивши папір на порох.

Шаина помістила аркуш, тепер уже офщшнии документ, у шкіряну папку, підступила до дзеркала, поправила зачіску та сукню і виишла з кімнати. Спустившись сходами на третіи поверх, вона покинула Вежу Іралах і по ґале- реї рушила до Королівської. Цієї святкової ночі ґалерея по всіи свої довжині була добре освітлена, тому всі зустрічні чоловіки, незалежно від міри сп’яніння, відразу впізнавали її, чемно віталися і навіть не робили спроб загравати з нею.

Діишовши до Королівської Вежі, Шаина перехопила першого ж слугу, наказала розшукати Ріса аб Тирнана і переказати иому, що вона просить про негаину зустріч. Лакеи чвалом кинувся виконувати розпорядження відьми, а Шаи- на стала чекати, обмінюючись поглядами з маленькою шо- гірською мавпочкою, вбраною в строкатии сарафанчик, зі срібним дзвіночком на шиї. Тваринка сиділа на підвіконні и кумедно кривилася, запрошуючи погратися з нею. Проте

Шаина була не налаштована на гру, тому відвернулася від мавпочки і втупилась очима в папку, яку тримала в руках.

„О Диве! Що ж це я роблю? І навіщо?. Може, Фіннелатут ні до чого, може, це просто помста за брата?..“