— Зате про це вже знають чорні чаклуни, — стривожено мовив Шимас. — Завдяки мені... Хоча ні. Від мене про це дізнався Ярлах, а хтось іншии, що стоїть вище за нього, знав і раніше, бо дівчину збираються зупинити, не пустити на Тір Мінеган, мабуть, захопити в полон. — Він рвучко скочив на ноги. — Треба негаино попередити відьом! Не можна дозволити, щоб Первісна Іскра стала полонянкою чорних чаклунів.
— Сядь! — наказав иому диннеші, і в иого мелодіино- му голосі почулися сталеві нотки. — Ти нікого не попередиш, бо немає кого попереджувати. На всьому Півдні зараз перебуває лише п’ятеро відьом. Одна з них прямує до Кон- ві, решта четверо, включно з принцесою Еирін, вирушили в Іхелдироид, щоб перетнути Двар Кевандір. їх ти вже не наздоженеш. А поки сам доберешся до Північного Абраду, все буде вирішено.
Скорившись владному поглядові мудрих, мало не старечих очеи на хлопчачому обличчі, Шимас знову сів.
— Тому ти и переніс мене сюди? Щоб я не зміг втрутитись?
— Саме тому, — підтвердив диннеші. — Але не бшся, я не кину тебе серед степу напризволяще, в саміи лише про- фесорськіи мантії. Ти матимеш усе необхідне для комфортної подорожі. — Наступної миті неподалік від них з’явився цілком споряджении кінь з припасованими до сідла сумками. Він був злякано заіржав, та вже за секунду заспокоївся, нахилив голову і став скубти траву. — В сумках знаидеш і одяг, і гроші, і дорожнє спорядження, та ще и кілька цікавих книжок, щоб не нудьгувати під час відпочинку.
— Дякую, — сказав Шимас, утім, без наименшого ентузіазму. — Та краще б ти десь потримав мене весь цеи час. Я, знаєш, геть незвичнии до подорожеи. Відколи оселився в Кованхарі, лише зрідка покидав иого, та и то їздив у сусідні містечка та села. Востаннє це було ще чотири роки тому. З мене кепськии мандрівник.
— Нічого, пристосуєшся. Радіи, що я не залишив тебе на поталу твоєму вчителеві. Власне кажучи, смерть була б наивірнішою ґарантією твоєї мовчанки, але тоді б я не зміг з’ясувати, як тобі вдалося розгадати це пророцтво.
— Ну, воно досить просте.
— Бували и простіші невідворотні пророцтва, над тлумаченням яких марно сушили собі голови наивидатніші чаклуни своєї доби. Супроти завчасного їх розгадування повстає сама світобудова. Гадаєш, випадково в обидва переклади Пророцтва про Першу вкралися такі елементарні помилки? Гадаєш, ти першии припустив, що иого авторство належить лахлінськіи провидиці? Принаимні, відьми ніколи не мали щодо цього упередження, бо наивидатнішою з відьом часів Мор Деораху була якраз лахлінка. Одначе щоразу виникали певні обставини, які перешкоджали подальшим дослідженням, а записи про них губилися. За логікою речеи, наблизившись до розгадки, ти мав би, приміром, важко захворіти. Або гірко запити. Або ж закохатися до нестями в яку-небудь гарну жінку, яка змусила б тебе забути про все на світі. А могло трапитись і так, що ти в невдалии час опинився б у неналежному місці, і хтось випадково проштрикнув би тебе ножем. Але нічого цього з тобою не сталося. Ти продовжував працювати і зрештою докопався до істини. Оце мене и дивує. Схоже, тобі притаманна якась особлива властивість, що дозволяє протистояти неминучому. Я хочу з цим розібратися.
— Що ж, розбираися, — сказав Шимас. — І я також розбиратимусь. Твоя розповідь мене заінтриґувала — а я науковець і люблю загадки. Гм, хоча вже зараз бачу одну обставину, яка вписує міи випадок у зображену тобою схему. Зробивши своє відкриття, я відразу пішов до Ярлаха аб Конала — а він, якби не твоє втручання, вбив би мене. Крім того, він був такии налякании, що, закладаюсь, нікому не розповів про розгадане пророцтво. Навіть своїм товаришам по спілці чорних чаклунів — і їм особливо. А отже, доля таки стала мені на заваді.
Диннеші скрушно зітхнув.
— Оце мене и дратує в розумниках — вічно вони докопуються до істини. Ні щоб просто тішитися зі свого порятунку. — Якусь хвилю він вагався. — Ну, гаразд, скажу тобі правду. Тільки спершу вислухаи, не поспішаи обурюватися. Щоино ти повідомив Ярлахові аб Коналу істинне значення пророцтва, я, як і всі диннеші, відчув сильне збурення реальності і став стежити за вами. А коли твіи учитель напав на тебе, ти відреагував дуже швидко для людини, тим більше заскоченої зненацька, і встановив надзвичаино по- тужнии блок, якии мав відбити удар. Темна Енерґія частково розсіялася б, ачастково влучила б рикошетом у Ярлаха. її було б замало, щоб спалити иого дотла, але цілком вистачило б, щоб убити. Після цього я все одно мусив би викрасти тебе, а на ранок, знаишовши поважного маґістра аб Конала, вбитого чорними чарами, усі б вирішили, що це зробив прислужник Китраила. Без сумніву, ти був би одним із підозрюваних, можливо, знаишлися б і свідки, що бачили тебе ввечері, коли ти ишов до Пророчої Вежі, а твоє зникнення розцінили б за визнання провини.
Шимас здригнувся. Тоді и справді склалася б кепська ситуація. Інша річ, якби він залишився и негаино викликав Чаклунську Варту — за свіжими слідами можна легко встановити, хто застосував чорні чари. А от наступного дня, та ще и з огляду на иого зникнення, яке всі вважали б за втечу з місця злочину.
— Я мав кілька миттєвостеи на роздуми, — вів далі диннеші,— і врешті вирішив послабити твіи захист, щоб Темна Енерґія зруинувала иого. А далі все відбувалося так, як я вже розповідав. Тож тепер, повернувшись до Кованхара, ти зможеш викрити Ярлаха аб Конала як чорного чаклуна. А свою відсутність якось поясниш. Тільки не раджу розповідати про мене, вигадаи щось правдоподібніше.
— Щось вигадаю, — пообіцяв Шимас. — Хоча серед чаклунів є и такі, що щиро вірять у ваше існування, я дуже сумніваюся, що бодаи хтось із них мав з вами справу.
— Не мав, — підтвердив диннеші. — І жодна з нині живих відьом не мала. У цьому тисячолітті ти єдина людина, що бачила справжнього диннеші. От у часи Мор Деораху ми набагато частіше спілкувалися з вами. Надто ж у перші сто років після появи в нашому світі шінанців.
— До речі, — запитав Шимас. — А хто насправді переніс сюди Ініс Шінан?
