Розділ IX
Іхелдиройдський тракт
Широка, добре втоптана дорога тяглася пагористою рівниною і губилася біля обрію, з-поза якого здіималися велетенські гори з укритими сніговими шапками вершинами. Бренан і раніше бачив гори, одного разу навіть здіиснив перехід через Данварськии Хребет, прямуючи з Ентриму в Ґвеннед, проте ці гори навіть натакіи відстані заворожували иого своєю могутньою величчю.
Абрадці говорили, що Північ та Південь сполучає Двар Кевандір — а роз’єднує їх Двар Кевандір. Попервах Бренан не міг збагнути цієї приказки, вважав її якоюсь дурнуватою софістикою, аж поки не довідався, що Двар Кевандіром називається не лише перешииок між Північним та Південним Абрадом, а також і гірськии масив, що розкинувся вздовж усього перешиику від західного узбережжя до східного. Сам перешииок Двар Кевандір був не такии малии, щоб перешкоджати всебічним контактам Півночі з Півднем, зате гори Двар Кевандір надшно розмежовували єдинии континент і територіально, і політично, і навіть цивілізацшно.
Утім, сам Бренан, що зріс на Лахліні, не вбачав великої різниці між північанами та південцями. Ну, гаразд, на Півночі люди були освіченіші и не такі забобонні, тут було більше шкіл та університетів, серед вищих верств суспільства ширилося реліґіине вільнодумство. Але и ті південці, з якими він мав нагоду спілкуватися, справляли враження цілком нормальних людеи, хіба трохи обмежених — так, скажімо, городяни з Півдня зазвичаи мали світогляд пересічного північного селянина. Ще південці не любили чаклунів та відьом — проте и північани аж ніяк не молилися на них, просто були практичніші, розуміли всю вигоду від широкого вжитку чарів, тому не дозволяли фанатичним духівникам морочити собі голови казочками про гріховність ма- ґії. Вони сміливо застосовували чари і в побуті, і в мануфактурному та цеховому виробництві, і в різних ремеслах, і в хліборобстві та скотарстві, тож унаслідок цього Північ була заможнішою за Південь з иого традицшним господарством. Мабуть, південці давно б збунтувалися проти своєї Духовної Ради і змусили б її скасувати обмеження на ма- ґію, якби не наявність у Південному Абраді багатьох корисних копалин, маиже цілком відсутніх на Півночі, не бавовна та шовк і не екзотичні фрукти та чаи. Тому Півдневі було чим торгувати з Північчю; здебільшого така торгівля велася морем, хоча деякі купці віддавали перевагу суходолу и вели свої каравани через Двар Кевандір, старовинним трактом, якии тут, у Ґулад Данані, називався Іхелдироидським, а по тои бік гір, в Іхелдироиді, — Дананським.
Саме один з таких караванів і рухався їм назустріч. Він був не дуже великии, але, вочевидь, мав недосвідченого керманича, якии дозволив підводам та фурґонам розтягтися по всіи ширині тракту. Проте Довнал аб Конховар, гер- цоґ Тилахморськии, не став надсилати вперед ґвардіиців з наказом розчистити шлях, а просто запропонував своїм супутникам з’їхати на узбіччя і там зачекати. Він з великою повагою ставився до торговців, що сплачували до иого скарбниці мито за проїзд Іхелдироидським трактом, і всіляко заохочував їх користуватися цією дорогою, а не обирати шлях по морю.
Лише опинившись разом з дюжиною ґвардіиців на узбіччі, Бренан та Ліам помітили, що з ними немає самого герцоґа і Ґвен — ці двоє обрали іншии бік тракту. Бренан ще встигав перетнути дорогу перед носом у каравану, але відмовився від такої хлопчачої витівки и лише роздратовано промимрив:
— От же ж нахаба!...
— Та облиш, Бренане,— заспокійливо мовив Ліам.— Твої ревнощі безпідставні. Він нітрохи не цікавить Ґвен. Вона від’їхала з ним просто із ввічливості.
— Або щоб подражнити мене, — припустив Бренан, похмуро спостерігаючи за тим, як Довнал аб Конховар щось розповідає Ґвен, а та слухає иого і прихильно всміхається.
— Аж ніяк, — заперечив Ліам. — Моя люба сестричка геть не вміє кокетувати. Мабуть, і не знає, що це таке. До того ж. Ну, скільки ще разів тобі казати, Бренане. Ґвен така наївна, що и гадки не має про твоє. гм, захоплення нею. Якщо хочеш, я натякну іи...
— Навіть не думаи, — суворо попередив иого Бренан. — Ні слова про це.
Минув маиже тиждень, відколи вони прибули до Тила- хмора, де, за домовленістю з Шаиною, мали чекати на неї, і весь цеи час герцоґ завзято упадав коло Ґвен, буквально переслідував її з ранку и до самого вечора. Загалом, Довнало- ва поведінка була цілком зрозуміла: нещодавно иому минуло двадцять п’ять, він овдовів три роки тому, залишившись із двома малими дітьми, і вже шукав для них нову матір, аж тут нагодилася молода вродлива відьмачка, в яку просто неможливо не закохатися — це Бренан знав із власного досвіду. Проте від розуміння ситуації иому легше не ставало, і він уже шкодував, що Ґвен поїхала з ним та Ліамом. Хоча до їхнього прибуття в Тилахмор це здавалося иому чудовою ідеєю, і він насолоджувався кожним днем спільної подорожі, так само як до того радів кожному дневі, проведеному в її маєтку.
Також Бренан був дуже сердитии на незнаиому иому принцесу Фіннелу, через яку Шаина та інші відьми затрималися на два заиві дні в Леннірі, щоб дати іи час зібратися в дорогу, а потім, знову ж таки, через ту саму Фіннелу, їхали повільніше, ніж розраховували, бо ця розніжена прин- цесонька швидко втомлювалася і просила бодаи про коро- ткии відпочинок. Про все це Бренан знав, оскільки Ґвен, хоч і позбулася разом з Іскрою можливості надсилати швидкі листи, зберегла досить сили, щоб накладати на папір відповідне плетиво для їх приимання, і щодня отримувала від Шаини звістки про перебіг їхньої подорожі. Бренан уже порахував, що якби не Фіннела, вони б зустрілися ще чотири дні тому. А він-бо так прагнув цієї зустрічі, і кожен заивии день був для нього нестерпним.
Усі Бренанові сумніви щодо Шаини розвіялися вже після першого ж її листа, уривки з якого зачитала иому Ґвен. У них виразно відчувалося, що Шаина була приголомшена, збентежена, спантеличена правдивою історією свого походження, та водночас щиро раділа появі брата-відьмака, засипала подругу купою запитань про нього, просила переказати иому, що буде щаслива з ним зустрітися, що їм багато треба обговорити, надолужити згаяне за ці роки. Потім були и наступні листи, всі адресовані Ґвен — як і Бренан, Шаина вважала недоречним розпочинати їхнє знаиомство з листування, — і в кожному з них вона переказувала иому вітання. Її слова ишли від самого серця, були сповнені тепла и ніжності.
Врешті иому стало несила терпіти, і він вирішив наполовину скоротити час чекання, поїхавши назустріч сестрі. Ліам негаино зголосився супроводжувати иого, а тоді вже до них приєдналась і Ґвен. Отак вони втрьох потрапили до
