Тилахмора, де їм довелося затриматися через примхливу принцесу Фіннелу. Щоправда, сам Бренан збирався був продовжити подорож і зустріти сестру на Кліахському перевалі, проте Ґвен з Ліамом відмовили иого, слушно наполягаючи на тому, що в горах дуже легко розминутися, і він тільки втратить час, якии намагається виграти.
Та коли вчора ввечері від Шаини надшшло повідомлення, що вони вже проминули Двар Кевандір і зупинилися на ночівлю в передгір’ї, за півтора дня від Тилахмора, Бренан оголосив, що більше не збирається чекати і зранку вирушить у дорогу — з ними або без них. Тут ні Ґвен, ні Ліам нічого не могли заперечити, на цьому відрізку шляху вже було неможливо розминутися, і погодились їхати з ним. Довідавшись про це, Довнал аб Конховар надав їм у супровід своїх ґвардіиців, хоча Бренан і Ґвен, відьмак та відьмачка, не потребували ніякої охорони, а буквально останньої миті и сам приєднався до них, вирішивши взяти дводенну відпуску від державних справ.
Коли караван проминув їх, вони знову повернулися на дорогу. Ґвен, помітивши Бренанове невдоволення, прилаштувалася між ним та братом, а герцоґ поїхав з іншого боку від Бренана і продовжив розповідати історію спорудження Іхелдироидського тракту, всіляко наголошуючи при цьому на заслугах свого далекого предка, якого також звали Дов- налом аб Конховаром. У цьому збігові не було нічого над- звичаиного, оскільки з давніх часів тилахморські князі, а згодом герцоґи, по черзі називали своїх старших синів то Довнал, то Конховар.
— Наибільші проблеми виникли з вибором перевалу через Хеинінськии Кряж, — говорив герцоґ. — Ті перевали, до яких легко було дістатися північним схилом, мали важ- кии та небезпечнии південнии спуск — і навпаки. Король Іхелдироиду таки наполіг на Адвир-на- Кліаху. Зрештою, він був у своєму праві, бо більша частина Двар Кевандіру, як зараз, так і тоді, розташована на іхелдироидських землях. Отож міи предок мусив звернутися до відьом з проханням розчистити шлях по схилу, запропонувавши, як платню, щорічнии відсоток від дорожніх зборів. Попри чергові інтриґи з боку князя Еврахського, навесні сімсот сімнадцятого року від початку Мор Деораху угоду було укладено. Відповідно до неї, Тір Мінеган упродовж наступних трьох сторіч отримував десяту частину прибутку, що її давав Іхел- дироидськии тракт.
— А чому ви кажете „від початку Мор Деораху“? — скориставшись паузою в розповіді герцоґа, запитав Бренан. Не те, що иого дуже здивувало таке незвичне формулювання, просто иому вже набридло слухати Довналові балачки про тракт, і він ухопився за зручну нагоду, щоб змінити тему розмови. — Хіба це має значення?
— Загалом, ні, — відповів Довнал аб Конховар. — Цим я лише хотів показати вашому товариству, що не поділяю загальноприинятого погляду на Мор Деорах, як на одномо- ментну подію, і не згоден з тим тлумаченням, яке дають иому наші духівники. Хоча визнаю, що з мого боку це було недоречне вихваляння. Для будь-якої освіченої людини, що звикла мислити самостіино, має бути цілком очевидним, що и північна доктрина, и південна однаково хибні з погляду логіки та здорового глузду.
Бренан відчув, як запаленіли иого вуха. Помітивши це, Ґвен розсміялася:
— Ои, благаю тебе, не треба соромитись! Це ж не твоя провина, що ти досі не знаєш деяких речеи, які здаються нам елементарними. Пан герцоґ зовсім не збирався звинуватити тебе в невігластві.
А Довнал мав збентежении вигляд.
— Перепрошую, лорде Бренане, що з необережності образив вас, — промовив він з невдаваним каяттям. — Спілкуючись із вами, я постшно забуваю, що ви лише торік прибули з Лахліну. Тож у вашому випадку необізнаність із цього питання в жоднім разі не є свідченням невігластва чи, боронь Диве, розумової обмеженості. Це просто прогалина у ваших знаннях про світ.
— І те, що вона досі збереглася, — зауважила Ґвен, — є моїм недоглядом. Ми надто захопилися практичними заняттями з маґії, і я приділяла мало уваги всьому іншому. А річ у тім, — стала пояснювати вона, — що духівники неправильно тлумачать слово „деорах“. Старошінанською мовою воно и справді означає „вигнання“, проте сенс, якии вкладали в нього в ті часи, докорінно відрізнявся від пізнішого трактування. Про це свідчать тодішні документи, написані леиданською, де вживався термін „Magnum Conquestum“, тобто „Велике Завоювання“. А отже, саме поняття „деорах“ стосувалося не людеи Шінану, яких за буцімто скоєні гріхи вигнали з чудового Старого Світу до жахливого Нового. Насправді „деорах“ було спрямовано на пекельних істот, що панували в тои час на Абраді. Коли наші предки, що боролися проти нечисті, говорили про Мор Деорах, про Велике Вигнання, то мали на увазі вигнання з Абраду демонів та чудовиськ, завоювання континенту для людеи. Таким чином, Мор Деорах не був актом перенесення Ініс Шінану зі Старого до Нового Світу. Того дня він лише розпочався — а иого закінчення датують по-різному. Одні вважають, що Мор Деорах завершився в середині четвертого сторіччя, коли демони, переконавшись, що програють віину з людьми, повернулися до Ан Нувіну, а Ворог закрив за ними Тинда- яр. Інші стверджують, що Мор Деорах тривав до цілковитого знищення всіх чудовиськ на Абраді — які, на відміну від демонів, не стали нікуди втікати, бо не мають ні розуму, ні почуття самозбереження. Та якщо дотримуватися такої логіки, то треба визнати, що Мор Деорах ще не скінчився. Лише чотири століття тому було звільнено від чудовиськ Іні- соид на Шогір, а віддаленіші острови и досі перебувають під їхньою владою. Хоч, звичаино, теперішня ситуація не иде в жодне порівняння з тими драматичними обставинами, в яких опинилися наші пращури, звідусіль оточені смертельними ворогами. Однак більшість давніх шінанців не розглядали своє перебування в Новому Світі, як кару небесну. Навпаки, вони пишалися тим, що їм випала велика честь звільнити иого від Зла. А вчення про те, що наших предків вигнали зі Старого Світу за їхні гріхи з’явилося вже згодом. Воно приишло... сам здогадаися звідки.
— Невже з Лахліну?
— Саме звідти. Після зникнення демонів увесь Абрад заполонили лахлінські проповідники, що доти и носа не потикали зі свого острова. І що наисумніше, нащадки відважних людеи, які відвоювали в пекельних почвар величе- знии континент, охоче вірили цим проповідям. Звичаино, вони сприимали далеко не все з почутого, зокрема, вважали безглуздям заклики до відмови від тих благ, що їх дає ма- ґія. Втім, через кілька століть південці таки визнали чари гріховними, але не стали кидатися в краинощі и оголошувати відьомство та чаклунство злочином. Як не дивно, та саме на Півдні, дарма що він далі від Лахліну, це вчення пустило глибше коріння. Північани, принаимні, творчо переосмислили иого, поклавши відповідальність за перенесення Ініс Шінану на Китраила.
— Якраз у цьому я не бачу нічого дивного, леді Ґве- нет, — сказав герцоґ Тилахморськии. — Оскільки в Північному Абраді лахлінців знали краще, то їх тут більше недолюблювали и менше вірили їхнім проповідникам. Гадаю, цих проповідників узагалі не стали б слухати,
