верещить, утікає від мене, кличе на допомогу поборників — і це враз розхолоджувало мене. Після переїзду на Абрад я постшно мандрував, ніде не затримувався більш ніж на кілька днів, де вже там шукати кохання. А легкопри- ступні дівчата, що їх Ліам називає „смачненькою дичиною“, мене ніколи не приваблювали.
— Знаю. — Ґвен подивилася вперед, де разом з герцогом на чолі загону їхав її брат. — Хоча, треба сказати, я над- звичаино нервувала того першого разу, як ти вирушив з ним на полювання. І дуже зраділа, коли переконалася, що ви справді полювали на звичаину дичину. А скажи, він пропонував тобі іншии вид полювання?
— Тільки першого дня. Я твердо відповів, що це не для мене, і він більше не торкався цієї теми. Ліам лише вдає з себе безцеремонного, а насправді він дуже делікатнии.
— Атож, він такии. Я рада, що ви потоваришували.
— Це цілком Ліамова заслуга. Він навчив мене дружбі. Тобто, ви вдвох мене навчили. До зустрічі з вами я взагалі не мав ні друзів, ні подруг. Якщо, звісно, не рахувати малих кузин Ґраине та Марвен.
— Сумуєш за ними?
— Важко сказати. Часом вони були нестерпні. Я їх дуже любив, а вони мене. ну, десь у глибині душі, мабуть, таки любили, але рідко це показували. Намагалися ставитись до мене, як і решта родини.
— Все зміниться після їхнього переїзду на Абрад, — запевнила иого Ґвен. — Тут ти будеш для них благодіиником, завдяки тобі вони стануть шляхетними панночками. Зви- чаино, якиись час боятимуться тебе, але згодом дурні ла- хлінські забобони вивітряться з їхніх голівок. На це не знадобиться багато часу. Вони ж малі, а діти швидко змінюють свої погляди. Коли побачать, з якою повагою ставляться до них люди через те, що їхніи двоюріднии брат — відьмак, а двоюрідна сестра — відьма, то перестануть зважати на думку батьків.
— Сподіваюся, так і буде, — зітхнув Бренан.
Наступні півгодини обоє їхали, не зронивши ні слова, і
лише час від часу обмінювалися трохи збентеженими поглядами. Зазвичаи Бренан не почував ні наименшої ніяковості від мовчанки у Ґвенинім товаристві, проте така відверта і вельми несподівана за змістом розмова про їхнє маибутнє добряче спантеличила иого. З одного боку, Ґвен пропонувала иому те, чого він і сам хотів мало не з першого дня знаиомства з нею. А з іншого ж — ця її пропозиція була продиктована не так почуттями, як практичними міркуваннями. Безумовно, почуття також мали значення, і якби Бренан не сподобався іи, вона б і думати не стала про їхніи можливии шлюб; та все ж вирішальним чинником, якии вплинув на її рішення, було те, що він — відьмак. Єдинии в усьому світі, ще и відповіднии іи за віком. А втім, якщо гарненько подумати, то и Бренана привабило в ніи те ж саме. Спершу він був просто зачаровании її красою, і це нічим не відрізнялося від иого реакції на інших вродливих дівчат. А потім дізнався про своє відьомське походження, і до иого захоплення Ґвениною зовнішністю додалося відчуття особливої, духовної та маґічної спорідненості з нею. Проте він швидко, маиже миттєво проминув цю стадію і тепер любив її всю, цілком, а не лише відьмачку в ніи. А Ґвен, схоже, и досі перебувала напівдорозі між „він відьмак, це моя доля“ і „може, я справді кохаю иого?“ Тільки б не зупинилася там.
— А чому ти заговорила про це саме сьогодні? — нарешті озвався Бренан. — Через те, що Довнал уже дістав тебе своїми залицяннями?
— Та ні, він тут ні до чого, — відповіла вона. — Річ в іншому. Перед твоєю зустріччю з Шаиною я мусила прииняти непросте рішення, тому мені важливо було знати, чи поділяєш ти мої погляди на наше маибутнє. Можна не сумніватися, вона захоче забрати тебе на Тір Мінеган, мене ж туди зовсім не вабить, і я.
— Я не поїду на Мінеган, — аж надто квапливо сказав Бренан. — Я хочу залишитися з тобою.
Ґвен лагідно всміхнулась иому:
— Я теж цього хочу. Проте не збираюся ставити тебе перед вибором — або зі мною, або з сестрою. Тепер, з’ясувавши, що наші бажання збігаються, я згодна поїхати з тобою. Знаю, мені доведеться важко на Тір Мінегані, але я вже не буду самотня, зі мною будеш ти и підтримаєш мене.
— Обов’язково підтримаю,— пообіцяв Бренан. — Усім, що буде в моїх силах.
Далі вони вже не говорили про маибутнє, а завели мову про минуле. Бренан, заінтриґовании новим для нього трактуванням Мор Деораху, розпитував Ґвен про події тих давніх часів, а вона охоче розповідала иому історію звільнення Абраду від нечисті, яка докорінно відрізнялася від офі- цшної лахлінської версії. Певна річ, Бренан не був цілковитим невігласом у цьому питанні, після переїзду на Абрад він прочитав чимало історичних книжок і чудово знав, що ио- го співвітчизники ганебно ховалися на своєму острові від усіх небезпек, тоді як решта людеи самозречено боролися проти демонів та чудовиськ. Також він знав і те, що провідну роль у ціи боротьбі відігравали чаклуни та відьми, а от леґендарні молитви лахлінських праведників навряд чи допомогли знищити бодаи одну пекельну почвару. Разом з тим, Бренан досі мав чимало пробілів у своїх знаннях, оскільки він, не наважуючись заходити до чаклунських крамниць, мусив задовольнятися звичаиними книгарнями, де продавали лише схвалену Духовною Радою літературу. Тому навіть у Ґвениніи стисліи розповіді на нього знаи чигали сюрпризи; зокрема, иому довелося знову переглянути свої погляди на драконів. Якщо лахлінські проповідники називали їх Китраиловим поріддям і зараховували до різновиду демонів, то духівники Абраду були поміркованішими в цьому питанні. Вони
