— Де ж пак, пощастило! Краще б нічого не було. Коли я розповіла про своє видіння батькам, мама засмутилась, а тато сказав, що иому тільки цього бракувало. Мовляв, я и так. недолуга чаклунка, а тепер ще и битимусь у корчах, провіщатиму різні лиха, відлякуватиму людеи. А це можна вилікувати, пані? Ну, пити якісь настоянки або носити амулети?
Ґвен обняла дівчинку за плечі.
— Провидництво не хвороба, Ронвен, від нього немає ліків. І взагалі, гріх нарікати на талант, яким обдарував тебе Див. Він дав тобі можливість особливим чином допомагати людям, сприяти вирішенню їхніх проблем, указувати їм на можливі ускладнення, про які вони навіть не підозрюють.
— Люди не люблять ворожок.
— Зате поважають їх, часто звертаються до них за порадою. От мине якиись час, ти навчишся контролювати свіи новии дар, вдаватися до нього усвідомлено, за бажанням, і тоді твіи батько тільки радітиме. Мати в трактирі власну ворожку — це неабияк вигідно.
Ґвен ще трохи повтішала Ронвен, потім дівчинка схаменулася, що має багато роботи, подякувала за поради, вибачилася за завдании клопіт і побігла у своїх справах. Коли двері за нею зачинилися, Бренан сказав:
— А я думав, ти заговориш про вашу школу чаклунок.
У відповідь Ґвен похитала головою.
— Передовсім, не
— Таких, як принцеса Фіннела, — невдоволено зауважив Бренан.
— Саме таких. Сильних, здібних, розумних. хаи і вередливих. — Ґвен усміхнулась і простягнула иому руку, запрошуючи сісти поруч із нею. — І годі вже сердитися на ту Фін- нелу. Ну, гаразд, трохи затрималась через неї Шаина, та це вже в минулому. Через кілька годин ви зустрінетесь.
Бренан сів на те місце, де раніше сиділа Ронвен і нерішуче промовив:
— Знаєш, Ґвен, я дедалі дужче хвилююся. Намагаюсь уявити нашу зустріч. і гублюся. Що мені робити, як правильно вчинити? Буду стриманим — Шаина вирішить, що я не радии їи. А викажу багато почуттів — подумає, що я прикидаюся.
— Не біися, не подумає. Шаині подобається, коли люди щиро виказують свої почуття. І сама вона з ними не криється. Краще просто віддаи їи ініціативу — а вона знає, що робити.
Розділ X
Сімнадцята миля
— Ох, Еирін, просто не знаю, — промовила Шаина, вчер- гове поглянувши через ліве плече на вечірнє сонце, що невблаганно хилилося до обрію. — Так боюся все зіпсувати, чимось відштовхнути Бренана. Якщо буду стримана, він подумає, що я пихата відьма, якіи начхати на наш кровнии зв’язок. А як дам волю почуттям, він може вирішити, що цим я лише намагаюся загладити свою провину перед ним.
— Дурниці, — сказала Еирін, якіи було незвично бачити подругу такою розгубленою і збитою з пантелику. Попри присутність у їхньому товаристві двох відьом старшого віку, Етне та Мораґ, саме Шаина була для неї взірцем справжньої відьми — вольової, рішучої, цілеспрямованої, впевненої в собі жінки, яка твердо знає, чого хоче, завжди досягає свого і навіть власні недоліки вміє обертати на переваги. — Ти ні в чому перед ним не завинила, ви обоє стали жертвами обставин. Ти це знаєш, він це знає, це знають усі — і годі торочити про свою провину. А коли вже Бренан проїхав чотириста миль, щоб прискорити зустріч з тобою, то, гадаю, стриманість тут буде недоречна. Цим він показав своє ставлення до тебе — а тепер твоя черга. Обніми иого, скажи все, що думаєш, що почуваєш, і я певна — він ще и розплачеться. Хлопці ж такі рюмси.
У відповідь Шаина лише зітхнула.
Вони їхали посередині колони, що складалася з чотирьох відьом, однієї юної чаклунки, десятка в’ючних коняк та двадцяти восьми солдатів Королівської Ґвардії Ленні- ру на чолі з капітаном Ленаном аб Ґраиді. Цих ґвардшців нав’язав їм Еирінин батько, якии навідсіч відмовлявся повірити, що з погляду безпеки три навчені відьми варті цілого полку відважних вояків. Утім, на супровід ні Шаина, ні Етне, ні Мораґ нітрохи не нарікали. Ґвардшці були корисні в дорозі, зокрема дбали про їхніх верхових і в’ючних конеи, а на привалах швидко та вправно розбивали табір і не гордували виконувати роботу прислуги.
