— А чоловіка ти не впізнала? — запитав Бренан.
— Ні, я ніколи иого не бачила. Хоч погано иого роздивилася, та знаю це точно. Здається, він вшськовии — мав меча, був гарно вдягнении. Тільки не пригадаю, у що саме. Забула навіть, якого кольору був иого костюм. — Вона зітхнула. — Я дуже злякалася.
Вислухавши її плутану розповідь, Бренан у задумі потер чоло.
— Правду кажучи, я мало в цьому тямлю. Та схоже, що в тебе справді було пророче видіння. Або ж яснобачення.— На ці слова дівчинка розгублено закліпала очима, і він пояснив: — Так називають видіння, спрямовані не в маибу- тнє, а в минуле чи теперішнє. Власне, це все, що я знаю. Мабуть, таки варто поговорити з Ґвен. — Він підвівся, радіючи з того, що знаишов гіднии привід навідатися до неї. — Ходімо.
Ґвенина кімната межувала з Бренановою і була оздоблена так само гарно, навіть трохи розкішніше, а на шафці біля ліжка стояла велика ваза зі свіжими квітами. Сама Ґвен, закутана в довгии халат, сиділа перед невеликим столиком і якраз обідала. Коли ввшшов Бренан, вона зраділа і почала була говорити, що вже збиралась покликати иого, та тут побачила Ронвен и замовкла, а на її обличчі з’явився запи- тливии вираз.
Бренан представив їи дівчинку і коротко пояснив суть справи. Ґвен дуже зацікавилася, пересіла з крісла на краи ліжка, всадовила поруч Ронвен і стала її докладно розпитувати. Намагалася з’ясувати наидрібніші деталі з видіння дівчинки, проте відчутного успіху не досягла, хіба встановила, що чоловік точно мав закручені вуса, проте не мав бороди, і, наипевніше, був темноволосии.
Закінчивши із запитаннями, Ґвен утворила в повітрі плетиво для малювання и запропонувала зобразити того чоловіка. Картинка у Ронвен виишла вкраи невиразною, маиже схематичною і геть не годилася для впізнання, дарма що вона дуже старалася і виявила непогании художніи хист. Між іншим, сама Ґвен такого хисту не мала, тому щоразу відмовляла Бренанові, коли він просив намалювати для нього Шаинин портрет. Просто радила иому подивитися в дзеркало и уявити, якою б він був дівчиною.
— Ну, що ж,— нарешті сказала Ґвен.— Здається, ми більше нічого не зможемо прояснити. Наскільки я знаю, перші видіння завжди нечіткі і мало коли бувають зрозумілими. Я певна, що це було з минулого.
— Чому так гадаєш?— поцікавився Бренан.
— По-перше, маиже всі провидиці починають з ясноба- чення і лише згодом отримують змогу зазирати в маибу- тнє. Бувають і винятки, проте Ронвен, на мою думку, бачила саме минуле. І можу побитися об заклад, щось із часів Мор Деораху, оскільки — і це по-друге — описана нею темрява дуже скидається на часто згадувании у відьомських хроніках Тиндаяр, верхніи рівень Ан Нувіну.
Ронвен здригнулася.
— Тои чоловік потрапив до пекла?
— Якщо я не помилилася, то так. Маиже до пекла — чи, радше, на иого поріг, до підземного світу.
— І він там загинув?
— Коли не був чаклуном, то безумовно загинув. Лише чари здатні захистити від згубного впливу Тиндаяру. Під час Мор Деораху люди іноді потрапляли туди через утворені демонами тунелі, а вибратися назад вдавалося лише одиницям. Власне, саме тоді и виникли лаики на зразок „щоб ти провалився до Тиндаяру“ чи „бодаи тебе в Тиндаяр“. Тож ти, Ронвен, з першого разу зазирнула дуже далеко в минуле — і це гарнии знак, він свідчить про силу твого прови- дницького дару. До речі, скільки тобі років? Дванадцять?
— Так, пані. У середині раґвира буде тринадцять.
— Давно почалися місячні?
Ронвен ніяково зиркнула на Бренана, густо почервоніла і промимрила:
— Було одне. три дні тому закінчилося.
— О, ти не гаяла часу! Талант провидиці розкривається лише тоді, як дівчинка стає дівчиною, але це рідко буває вже після першого ж місячного. Тобі пощастило.
Ронвен похнюпилася.
