— Особливо, якщо одружиться з Ґвен, — додала Еи- рін.— Тоді залишиться просто чекати, коли звільниться престол Катерлаху. А наистарші сестри, хоч і мають щодо Бренана інші плани, не стануть їм перешкоджати. Навпаки — з почуття провини перед ними обома підтримають їх.
Мораґ глянула на неї з подивом та повагою:
— Непогании здогад! Ти справжня дочка свого батька. — Та вже наступної миті похитала головою. — Е ні, сама ти не могла до цього докумекати. Може, ти и розбираєшся в королівських справах, але в наших відьомських ще нічого не тямиш. Почула про це від Етне?. Ні? Тоді. Невже від Шаини?
„От дурна!“— подумки вилаяла себе Еирін. — „Ніхто ж не тягнув тебе за язика! Закортіло, бач, показати, яка ти розумниця..“
— Тільки не кажи їи, — попросила вона у Мораґ. — І ти також, Фіннело. Шаина дуже образиться, що я все вибовкала.
Мораґ недбало гмикнула.
— А ти и не відкрила мені нічого нового. Ми з Етне ще в Кардуґалі це обговорювали. І з іншими сестрами листувалися з цього приводу. А до Шаини не зверталися з очевидних причин. Та вона виявилася мудрішою, ніж ми думали. І дорослішою. Тепер я можу сміливо побалакати з нею про Ґвен і Бренана. Заразом прикрию тебе, Еирін. Мовляв, щоино сказала вам про вигоди від такого шлюбу і з твоєї реакції зрозуміла, що для тебе це не новина.
— Дякую, — полегшено зітхнула Еирін, яка дуже боялася, що при першіи же нагоді Фіннела неодмінно проговориться.
Ляснувши долонею по крупу свого коня, Мораґ помчала вперед, а Еирін із заздрістю дивилась їи услід, на те, як вільно та невимушено трималась вона у сідлі завдяки своєму одягові. Певна річ, і Еирінина сукня для верхової їзди, з розрізаними від колін нижніми спідницями, була досить зручна, проте не давала цілковитого відчуття свободи, сковувала рухи і змушувала постшно стежити за тим, щоб вона ні за що не зачепилася. Останніми днями Еирін знаи поривалася попросити Мораґ поділитися з нею своїм вбранням, та все ніяк не могла наважитись.
— Сподіваюся, цеи трактир буде кращим за три попередні, — промовила Фіннела, провівши поглядом придоро- жніи стовп із позначкою дев’ятнадцятої милі. — Бо мені вже набридло ночувати в тісних комірчинах.
— Етне запевняє, що трактир дуже пристоинии, — втішила її Еирін. — Великии, з просторими світлими кімнатами.
— Маю надію, що и прачки там путящі, — правила своєї кузина. — Сьогодні вранці мені довелося чарами висушувати сорочку та панчохи. Уявляєш!
Еирін іронічно прицокнула язиком.
— Ои, лишенько! Що ж це коїться на білому світі! Така біда.
— А хіба ні?— огризнулась Фіннела.— Ну, гаразд, ти, мабуть, і справді вже почуваєш себе відьмою. А я ж залишаюся принцесою! І мушу ити на такі жертви, навіть покоївку з собою не взяла через твої вмовляння.
— То ти шкодуєш, що поїхала з нами? — вже вкотре запитала Еирін.
Реакція була цілком проґнозована. Вередливии вираз миттю щез із кузининого обличчя, і иого осяяла радісна усмішка.
— Авжеж ні! Звичаино, не шкодую. Я така щаслива, Еирін! Це наикраще, що зі мною сталося в житті! Боюсь, я ніколи не зможу віддячити Шаині за все, що вона для мене зробила.
— А також для всього Ленніру, — додала Еирін і мимоволі всміхнулася, пригадавши квасну пику ґрафа Ґонвара аб Кіхана, коли вони проїздом були в Тинвері, і Шаина від імені Відьомського Сестринства оголосила про визнання теперішніх кордонів Ленніру. — Тільки б їи не дуже перепало.
Фіннела лише мовчки кивнула. Вони вже не раз говори- ли про це. Мораґ була певна, що все обійдеться, зважаючи на ту прикру історію з Бренаном; а от Етне побоювалася, що наистарші сестри якось вивернуться и вигадають для Шаини хитре покарання, яке на першии погляд і не здаватиметься покаранням.
— А знаєш, — за хвилю озвалася кузина, — я зовсім не хочу, щоб Бренан одружився з тією Ґвен.
