— Чому? — здивувалась Еирін. — Що тобі до того?
— Ну. гадаю, це буде неправильно. Якось ненормально. Спершу Ґвен була з сестрою, потім буде з братом. А крім того. — Тут Фіннела збентежено потупилася. — Я вже уявляла, як фліртуватиму з Бренаном, заморочу иому голову.
Еирін розсміялася:
— То он воно що! А твої апетити зростають, сестричко. Вже накидаєш оком на хлопця, якого навіть не бачила.
— Зате багато чула про нього. І якщо він бодаи наполовину такии вродливии, як Шаина. — Фіннела не договорила, погляд її зробився замріяним.
— А він, мабуть, справжніи красень, — погодилась Еи- рін. Свого часу Шаина розказала їи, що на прохання описати братову зовнішність, Ґвен у своєму листі відповіла просто: „Подивись у дзеркало и уяви себе хлопцем.“
Вже за півгодини Еирін отримала нагоду переконатись у влучності такої характеристики. Першими, хто зустрічав їх на узбіччі дороги біля трактиру, були двоє молодих лю- деи — темноволосии юнак та струнка русява дівчина, маи- же такого ж зросту, як і хлопець, вдягнена в темно-сині обтислі штани и зелену сорочку. Дівчина, вочевидь, була Ґвен, а щодо особи юнака ні в кого не залишалося жодних сумнівів. Його лице мало трохи грубіші и мужніші риси, та загалом було маиже точною копією Шаининого обличчя.
Коли Шаина порівнялась із ним і зупинила коня, Бренан нерішуче виступив уперед і простягнув їи руку. З иого допомогою Шаина спішилась і кілька секунд мовчки стояла перед ним, немов скам’яніла. А потім, мабуть, згадавши пораду, яку лише годину тому дала їи Еирін, рвучко обняла брата і схилила голову до його плеча. Порив вітру доніс уривки її слів упереміж зі схлипами. У Бренанових очах, таких схожих на Шаинині, заблищали сльози, і він став гладити сестрине волосся, яке нічим не відрізнялося від иого власного.
Від цієї зворушливої сцени Еирін стало ніяково. Вона легенько приострожила коня, змусивши иого рушити з місця, і проїхала крізь широкі ворота на подвір’я трактиру. Так само вчинили и Фіннела, Мораґ та Етне, а кузина при цьому млосно зітхнула и замилувано промовила:
— Ои, лишенько! Якии же він гарнии...
На подвір’ї їх зустрічав гладкии господар трактиру, При- дер аб Савил, з дружиною та двома синами. Він улесливо вітав усіх високих гостеи, а перед Еирін мало не бив чолом об землю. Ще б пак — адже вона була і відьмою, і королівською донькою в одніи особі.
На відміну від свого батька, трактирникові сини вклонялися гостям набагато стриманіше, а иого дружина, Лин- нет бан Придер, присідала в незграбних реверансах. До речі, Еирін завжди обурював заведении серед простого люду звичаи називати заміжніх жінок не на батькове ім’я, а на чоловікове. Та наибільше її вражало, що самі жінки від цього нітрохи не почувалися приниженими, ба навіть навпаки — всі дівчата-служниці в Кардуґалі тільки и мріяли про те, щоб чимшвидше перестати бути „вер“ і перетворитись на „бан“*. Здавалося, для них більше важило не чия ти дочка, а чия дружина.
Після всіх цих метушливих привітань родина трактирника поступилася місцем розкішно вдягненому молодому чоловікові між двадцятьма та тридцятьма роками, якии тримався хоч і не пихато, але з непохитним почуттям власної гідності. Еирін збагнула, хто це такии, ще до того, як він чемно вклонився іи і промовив:
— Вітаю вас, моя принцесо! Довнал аб Конховар, герцоґ
Шінанською мовою,
Тилахморськии, до ваших послуг.
— Рада нашому знайомству, лорде Довнале, — відповіла вона і подала йому руку, яку він ґалантно поцілував. — Багато про вас чула. І майте на увазі, що я вже не принцеса Ленніру, а менша сестра Еирін вер Ґледіс.
— Для мене ви завжди будете принцесою, — запевнив її герцоґ. — У Ґулад Данані, як і в решті Північних Королівств, кожна висока пані Тір Мінегану за статусом прирівнюється до принцеси.
Потім він так само чемно привітався з Фіннелою, Етне та Мораґ, після чого запитав:
— А де ж поділася чарівна леді Шаина? Тут на неї з великим нетерпінням чекає брат.
— Вони вже зустрілися, — відповіла Етне. — І їхня зустріч, мабуть, затягнеться.
